(за А. М. Гродненським, 1965)
Рис. 9.4. Схема впливу фітонцидів однієї рослини на іншу
(за М. В. Колісниченком, 1968)
В природних угрупуваннях речовини, які виділяються кореневою системою, пригнічують розвиток рослин, що зростають поряд. Завдяки ослабленню конкурентів починається більш інтенсивний розвиток конкретної популяції нечуйвітру. Але це відбувається лише при певній величині проективного покриття. Якщо густина рослин нечуйвітру перевищує певну межу, то розпочинається поступове самоотруєння рослин і зрідження їх угрупування. Проведені дослідження дозволили вченим розділити зарості нечуйвітру на чотири зони, в основу яких було покладено рівні розвитку рослин:
• окраїна зарості, на якій нечуйвітер добре розвинутий і добре плодоносить, контактує з іншими рослинами, які також не мають відхилень від нормального розвитку;
• зона різної ширини, ближча до середини зарості, де нечуйвітер має середні показники розвитку, зрідка або зовсім не плодоносить, а інші види рослин представлені поодинокими погано розвинутими екземплярами;
• зона, яка оточує центральну частину зарості, має погано розвинуті зріджені екземпляри нечуйвітру;
• центральна частина зарості характеризується повною відсутністю будь-яких рослин, проростки усіх видів рослин гинуть.
Дані дослідження підтверджують фітоценотичне значення різноманітних виділень рослин як через безпосередній вплив на інші рослини, так і через значний вплив на екологічні умови окремих місцезростань. Площі, на яких подібний вплив може проявлятися, в деяких випадках, бувають значними.
Роль алелопатії в сукцесіях вивчав американський дослідник Е. Райс (1978 р.). На закинутих полях в центральних штатах США спостерігаються закономірні зміни рослинних угруповань. Протягом перших 2-3 років тут ростуть так бур'яни-піонери, як джонсова трава (Sorghum halepense), дикорослий соняшник (Helianthus annuus), росичка кров'яна (Digitaria sanguinalis) тощо. На наступній стадії їх витісняє низькорослий злак аристида дрібноквіткова (Aristido oligantha). Через 9-13, іноді 30 років утворюється субклімаксне угруповання з багаторічних дернових трав, переважно бородачем віничним (Andropogon scoparius). Виявляється, швидке завершення першої стадії сукцесії пояснюється алелопатичною взаємодією піонерних видів між собою та аристидою. Всі піонерні види виділяють речовини, серед них хлорогенова і галова кислоти, які пригнічують одне одного, але не впливають на аристиду. Лише росичка здатна придушувати цей злак, але вона витісняється алелопатичними речовинами інших піонерних бур'янів. Тому аристида з'являється на другій стадії сукцесії, після того як росичка витісняється іншими видами. Як види-піонери, так і аристида виділяють в грунт речовини, які інгібують азотфіксуючі мікроорганізми. Екологічне значення пригнічення азотфіксації полягає в тому, що з угруповання випадають види, вибагливі до нітрогену. Бородач та інші рослини, які можуть рости на збіднених нітрогеном грунтах, поступово витісняють піонерні види, наближаючи склад угруповань до клімаксових.
Клімакс (від грецьк. кlітах – драбина) (в фітоценології) – відносно стійкий стан рослинного покриву в біогеоценозі, який виникає в процесі зміни фітоценозів. При відносній стабільності екологічних факторів будь-яке угруповання буде розвиватися до клімаксного.
Сукцесія – ряд послідовних закономірних змін рослинних угруповань, які призводять до формування клімаксного угруповання.
Алелопатична взаємодія не вичерпує повною мірою складних відносин, які формуються в фітоценозах. Важливу роль в існування рослинного угруповання відіграє конкуренція за поживні речовини, світло, вологу, яка проявляється у формі внутрішньовидової та міжвидової боротьби за існування:
• внутрішньовидова боротьба – це відносини між особинами одного виду, що проявляються у боротьбі за біотичні та абіотичні ресурси (їжу, вологу, світло тощо).
• міжвидова боротьба – це відносини між особинами різних видів, що проявляються у боротьбі за біотичні та абіотичні ресурси.
В результаті боротьби за існування відбувається диференціація видів, які складають фітоценоз, за життєвими формами, синузіями, ярусами, фенологічними фазами тощо. Так утворюються групи, які займають різні місця у просторі та характеризуються різним відношенням до факторів середовища. Будова фітоценозу – не лише результат боротьби за існування, але й пристосування рослин до зменшення напруги у цій боротьбі. Саме відбір за різними потребами робить фітоценоз стійким і дозволяє рослинам максимально використовувати умови місцезростання.
Безпосереднім результатом конкуренції між особинами одного виду у фітоценозі є відмирання частини рослин у процесі старіння насаджень. Лісівникам давно відомо, що кількість стовбурів дерев на одиниці площі з віком насадження зменшується. При цьому зрідження деревостану відбувається тим швидше, чим більш вибагливі до світла і грунту породи його формують. Саме ці два абіотичні фактори визначають темпи росту, тому з віком потреба у поживних речовинах збільшується. Це, в свою чергу, призводить до посилення внутрішньовидової конкуренції, в результаті чого відбувається диференціація дерев одного віку по висоті. В лісівничій практиці такий поділ за ступенем розвитку дерев в деревостані одного віку запропонував німецький лісовод Г. Крафт. Він відомий під назвою класів Крафта (рис. 9.5):
• І клас – надзвичайно великі дерева, предомінуючі;
• II клас – великі, домінуючі дерева;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Фітоекологія з основами лісівництва» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БІОТИЧНІ І АНТРОПОГЕННІ ФАКТОРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА РОСЛИНИ І ФІТОЦЕНОЗИ“ на сторінці 4. Приємного читання.
