Розділ 39

— Скільки в будинку охоронців?

— Будь ласка, не треба...

Вона перервала його.

— Відповідайте на мої запитання. І все.

— Один охоронець сидить на вході за столиком, ще два — нагорі. Вільні від чергування охоронці мешкають у квартирі напроти центру. Вони з’являться тут у будь-який момент.

— У такому разі мені доведеться їх як слід привітати. — Жінка обернулася до Голліса. — Коли все буде зроблено, погукаєте мене.

Ірландка вивела Ліндеманна з вежі, а Голліс залишився за робочою станцією. Почав блимати ще один квадрат, і Голлісові стало цікаво, яка ж битва теперечки відбувається всередині комп’ютера? Він чекав і думав про Віккі. Що б вона сказала, якби зараз стояла поруч? Смерть охоронця й техніка дуже б її збентежила й засмутила. «І виросте із зерня паросток...» Вона часто повторювала цю фразу. Усе, що робиться з ненавистю, здатне розростись і заблокувати Світло.

Він глянув на монітор. Два квадрати пульсували яскраво-червоним світлом, і тепер вірус подвоювався кожні десять секунд. Наразі заблимали й інші лампочки на терміналі, а десь усередині вежі ввімкнулася сирена тривоги. Менше ніж за хвилину вірус здолав машину. Монітор робочої станції спалахнув червоним, а потім зовсім згас.

Голліс вибіг з вежі й побачив, що Ліндеманн лежить на підлозі долілиць. За десять футів від нього стояла Благословенна Мати, націливши автомат на вхідні двері.

— Готово. Треба йти.

Вона кинула на техніка холодно-байдужий погляд.

— Не витрачайте часу на його вбивство, — сказав їй Голліс. — Ушиваймося звідси.

— Як скажете, — відповіла ірландка таким голосом, наче щойно пожаліла комаху. — Цей тип повідомить Табула, що я вже не ховаюся на острові.

Благословенна Мати й Голліс повернулися до підвалу. Але не встигли вони рушити проходом, як приміщення вибухнуло стріляниною. Голліс та Арлекін кинулися на підлогу й сховалися за аварійним електрогенератором. Кулі, що летіли з різних напрямків, угризлися в канал теплотраси над їхніми головами.

Стрілянина припинилася так само раптово, як і почалася. Почулося клацання — то змінювали магазини в штурмових гвинтівках. Потім хтось вигукнув німецькою якусь команду — і світло в підвалі погасло.

Голліс та Благословенна Мати лежали поруч на бетонній підлозі. Трохи світла потрапляло до них від червоних лампочок на тумблерах генератора. Голліс бачив у темряві невиразні контури Благословенної Матері: вона сіла на підлозі, розкривши сумку з устаткуванням.

— Сходи — за тридцять футів звідси, — прошепотів Голліс. — Біжімо до них.

— Вони вимкнули світло, — заперечила Арлекін. — А це означає, що в них є інфрачервоні прилади. Ми сліпі, а вони зрячі.

— Тож що ви збираєтеся робити? — спитав Голліс. — Залишитися тут і відстрілюватись?

— Я збираюся себе остудити, — відповіла ірландка й подала йому ліхтарик і маленький металевий балончик. Голліс не відразу здогадався, що то — зріджений азот, що його вони взяли для псування детекторів руху.