Розділ 39

— Ви хочете, щоб я вас цим обприскав?

— Тільки не на шкіру. Обприскайте мій одяг і волосся. І я стану холодною й невидимою.

Голліс увімкнув ліхтарик і затис його в долоні так, що світло ледь пробивалося крізь пальці. Благословенна Мати лягла на живіт, і він обприскав рідким азотом її штани, куртку й черевики. Коли вона перевернулась і лягла горілиць, він намагався не потрапити азотом на її руки та обличчя. Балончик кавкнув — і спорожнів.

Ірландка сіла на підлозі. Губи її тремтіли. Торкнувшись свого плеча, вона відчула пекучий холод.

— Вам дати автомат?

— Не треба. Спалахи зі ствола видадуть моє місцезнаходження. Краще я візьму меч.

— Але як же ви їх побачите?

— За звуком, містере Вілсон. Вони налякані, а тому сопітимуть і стрілятимуть у будь-яку тінь, що з’явиться перед ними. Частіше за все вороги самі себе знищують.

— А яке моє завдання?

— Дайте мені п’ять секунд, а потім починайте стріляти праворуч.

Благословенна Мати рушила вліво та зникла в темряві. Підвівшись, Голліс почав стріляти, аж поки не скінчилися набої в ріжку. Найманці стали відстрілюватися — з трьох точок на лівому боці приміщення. Через мить Голліс почув, як хтось заверещав, і стрілянина спалахнула з новою силою.

Голліс витяг пістолет і поклав набій у патронник. Він почув, як хтось вставляє у гвинтівку ріжок, і побіг на звук. У кінці кімнати світилися розчинені двері ліфта. Побачивши розпливчасті обриси чоловіка, що стояв біля однієї з машин, Голліс вистрелив у нього.

Ще один спалах стрілянини. А потім запала тиша. Увімкнувши ліхтарик, Голліс побачив убитого, що лежав за шість футів від нього. Він обережно рушив підвалом — і ледь не перечепився об іще один труп біля кондиціонера. Права рука найманця була відрубана й валялася поруч.

Ковзнувши променем ліхтарика по кімнаті, Голліс помітив третього вбитого біля дальньої стіни, а четверте тіло лежало, скоцюрбившись, біля ліфта. Голліс підбіг до нього й побачив, що то Благословенна Мати. Куля потрапила їй у груди, і светр промок від крові. Вона й досі стискала руків’я меча, наче він якось міг урятувати їй життя.

— Сучому сину пощастило, — сказала вона. — Він вистрілив навмання й поцілив у мене. — Голос Арлекіна втратив свою звичну жорсткість, і вона, задихаючись, хапала ротом повітря. — Однак закономірно, що моя смерть трапилася через випадковість.

— Ви не помрете, — сказав Голліс, — Я витягну вас звідси.

Ірландка повернула до нього голову.

— Не будьте дурнем. Візьміть ось це. — Благословенна Мати простягла руку та змусила його взяти меч. — Доберіть собі підходяще арлекінське ім’я, містере Вілсон. Моє ім’я придумала за мене матір. Мені воно ніколи не подобалося. Я його терпіти не могла.

Голліс поклав меч на підлогу й нахилився, щоб підняти її. Зібравши рештки своїх сил, Благословенна Мати відштовхнула його.

— Я була красивою дівчинкою. Усі так казали. — Голос ірландки ослаб, і з куточка рота витекла цівка крові. — Красивою маленькою дівчинкою...