Розділ 24

— Може, поїсте, містере Ґабріеле?

— Не зараз, Вінстоне, дякую. Я пізніше зроблю собі бутерброд і чай.

— Усі ресторани й досі відчинено. Може, я схожу куплю якихось страв?

— Дякую. Купи, що вважаєш за потрібне, а я трохи полежу.

Вінстон зачинив двері, і Ґабріел почув, як він розмовляє з Благословенною Матір’ю. Він ліг на ліжко й уп’явся очима в єдину лампочку, що висіла на дроті посеред стелі. У кімнаті було прохолодно, а з тріщини в стіні просотувалася вода.

Приплив енергії, що його Ґабріел відчув під час промови, зійшов нанівець. Йому подумалося, що наразі він схожий на свого батька: нерухомо лежить у потаємній кімнаті під охороною Арлекіна. Але ж Мандрівник не мусить миритися з такими обмеженнями. Світло здатне знайти Світло в паралельному світі. Якщо він подолає бар’єр, то зможе знайти свого батька в Першому царстві.

Ґабріел підвівся й сів на край ліжка, поклавши руки на коліна й поставивши ноги на бетонну підлогу. «Розслабся», — сказав він собі. На першій стадії перетин бар’єру нагадував молитву або медитацію. Заплющивши очі, Ґабріел уявив згусток Світла у своєму тілі. Він відчув його енергію в плечах, руках і пальцях.

«Вдихни. Видихни». Раптом його ліва рука сповзла з коліна й упала на матрац як нежива. Коли Ґабріел розплющив очі, то побачив, що рука-привид разом з кистю наче відокремилася від його тіла й перетворилася на темний обрис із маленькими цяточками світла, схожими на сузір’я в нічному небі. Зосередившись на цій новій реальності, Ґабріел підніс свою примарну руку вище, ще вище — і раптом Світло з тріском вивільнилося з його тіла, як той метелик, що виламується зі свого кокона.