Розділ 23

— Гаразд. Я з ними поговорю. Але я хочу, щоб ти була зі мною.

Майя відвернулася від Ґабріела, щоб він не бачив її обличчя.

— Бережи себе, — сказала вона напруженим голосом, вискочила з хатини й подалася вгору по кам’янистому схилу. Вітер тріпав її густе чорне волосся.

Ґабріел ухопив сумку й пішов униз до пірса. Капітан Фоулі був у човні й порпався біля двигуна. Благословенна Мати походжала туди-сюди бетонною платформою.

— Майя дала мені ключі від авта, яке ти залишив у Портмеджі, — сказала вона Ґабріелові. — Ми поїдемо на північ, до явочної квартири в графстві Каван. Мені треба зв’язатися з деякими знайомими й забезпечити...

— Можете чинити, як хочете, а я повертаюся до Лондона, — перебив її Ґабріел. Благословенна Мати подивилася на капітана Фоулі. Той і досі був у човні — задалеко, щоб почути їхню розмову. — Ти погодився на мою охорону, Ґабріеле. Це означає, що тут вирішую я.

— Я маю друзів у Лондоні, Вільних Рисаків, і я хочу з ними поговорити.

— А що коли я з цим не погоджуся?

— Ви боїтеся Табула, Благословенна Мати? Так ось у чому проблема!

Ірландка-Арлекін набурмосилася й торкнулася меча в чорному металевому футлярі. Вона була схожа на язичницьку правительку, яку щойно образив простолюдин.

— То вони мене бояться!

— От і добре. Значить, я повертаюся до Лондона. Якщо хочете мене захищати, вам доведеться поїхати зі мною.