Розділ 17

— Ні. Я мушу зробити це сам. Не хвилюйся. Я незабаром повернуся. Що в нас сьогодні на вечерю?

— Смажена цибуля, — повільно відказав Роналд. — А ще сосиски та картопляне пюре.

Усі велосипеди в ґуральні мали прізвиська та зберігалися в сараї в саду. Ґабріел узяв велосипед під назвою Синій Потвора й вирушив у північному напрямку до річки. Синій Потвора мав руль з мотоцикла, заднє дзеркало з вантажівки, а його іржава рама була так-сяк заляпана синьою фарбою. Коли Ґабріел переїжджав через Вестмінстерський міст, прямуючи до монастиря, заднє колесо безперервно рипіло. Двері відчинила молода кароока черниця.

— Я приїхав подивитись усипальницю, — сказав їй Ґабріел.

— Це не можливо, — відповіла черниця. — Ми невдовзі зачиняємося.

— На жаль, завтра вранці я відлітаю додому, до Америки. Може, все ж таки пустите мене? Я хутко — туди й назад. Скільки років я мріяв потрапити до цього монастиря...

— Зрозуміло. У такому разі... — Черниця відімкнула двері та впустила Ґабріела до клітки, що слугувала в монастирі чимось на кшталт приймальні. — Вибачте, але для оглядин ви маєте лише кілька хвилин.

Діставши в’язку ключів, вона відімкнула двері. Ґабріел поставив їй кілька запитань і виявив, що черниця народилася в Іспанії і вступила до ордену, коли їй було чотирнадцять. Потім металевими сходами він спустився до підвалу. Сестра Тереза ввімкнула світло, і Ґабріел почав роздивлятися скелети, закривавлену одіж та інші рештки англійських мучеників. Він знав, що втретє приходити сюди буде небезпечно. У нього зостався тільки один шанс віднайти зачіпку, яка привела б його до батька.

Сестра Тереза прочитала невеличку лекцію про іспанського посла та страти біля монастиря Тайберн. Удаючи, що він уважно слухає, і киваючи, Ґабріел походжав поміж стендів. Кістки. Закривавлена тасьма. Ще кістки. Він зрозумів, що знає дуже мало і про католицьку церкву, і про історію Англії. Він мав таке враження, наче щойно ввійшов до екзаменаційної кімнати, не прочитавши перед цим жодного підручника.

— Після реставрації деякі з братських могил у Тайберні розкопали і...

За довгі роки дерев’яні стенди в підвалі потьмяніли від віку та дотиків вірян. Якщо тут і були якісь знаки, що стосувалися його батька, то вони мали бути схованими серед новіших експонатів. Ходячи по підвалу, Ґабріел помітив на стіні фотографію в простій сосновій рамці. У нижній частині рамки була мідна табличка, що блищала у світлі лампи.

Ґабріел приступив ближче й уважно придивився до чорно-білого зображення. Це було фото маленького скелястого острова, утвореного вершинами підводного гірського хребта. Приблизно на першій третині шляху від найвищої верхівки розташувалася купка сірих кам’яних будинків; усі вони були споруджені у формі перевернутого конуса та здалеку нагадували величезні вулики. На мідній табличці були якісь слова, написані готичними літерами. SKELLIG COLUMBA.

— А що зображено на цій світлині?

Спантеличена сестра Тереза перервала свою добре завчену лекцію.

— Це — Скелліґ Колумба, острів біля західного узбережжя Ірландії. Там розташовано монастир черниць-клариссинок.

— Це ваш орден?

— Ні. Ми — бенедиктинки.

— А я гадав, що в цьому підвалі геть усе має стосунок або до вашого ордену, або до англійських мучеників.

Сестра Тереза опустила очі й міцно стиснула губи.

— Богові байдуже до країн. Бог опікується лише людськими душами.