Розділ 17

— Облиш, Джаґґере. Мені ти можеш довіряти.

Якусь мить Джаґґер вагався, а потім поволі кивнув на знак згоди.

— Гадаю, тобі справді можна довіряти.

Він повів Ґабріела на кухню й почав запихати сміття в пластиковий пакет.

— Пам’ятаєш, як під час нашої першої зустрічі в барі я розповів тобі про Велику машину? Дехто з Вільних Рисаків стверджує, що за всім цим стеженням і контролем стоїть група під назвою Табула. Вони намагаються перетворити Британію на величезну тюрму без стін.

— Але ж Меллой казав про когось на ім’я Мандрівник...

Джаґґер кинув пакет у куток і відкрив бляшанку світлого пива.

— Саме тут уся ця історія набуває дещо божевільного відтінку. Ходять чутки, ніби люди, яких називають Мандрівниками, здатні врятувати нас від невидимої тюрми. Саме тому по всьому Лондону з’являються написи «Надія на Мандрівника». Я сам зробив декотрі з них.

Ґабріел намагався говорити спокійно й невимушено.

— А як же цей Мандрівник зможе змінити ситуацію, Джаґґере?

— Якби ж то я знав! Інколи мені починає здаватися, що ці балачки про Мандрівників — то лише красиві оповідки й не більше. А реальність полягає в тому, що, гуляючи по Лондону, я бачу дедалі більше камер стеження. І в мене дедалі частіше виникає розпач. Мало-помалу, в тисячу різних способів наша свобода зникає, тане, як сніг, і всім, здається, на це начхати.

Вечірка закінчилася близько першої ночі, і Ґабріел допоміг вимити підлогу та прибрати сміття. Був понеділок, і він чекав, поки Роналд повернеться з монастиря Тайберн. Приблизно через годину після того, як його постригли, Ґабріел почув гупання черевиків по сходах. У двері легенько постукали, і до мансарди ввійшов Роналд. Вільний Рисак з Йоркшира завжди мав серйозний та трохи сумний вигляд. Якось Себастіан сказав, що Роналд схожий на пастуха, котрий загубив свою отару.

— Зробив те, що ти просив, парашутисте. Сходив до монастиря. — Роналд скрушно похитав головою. — Ще ніколи не доводилося бувати в монастирі. Мої батьки були пресвітеріани.

— А що трапилося, Роналде?

— Отих двох черниць, про яких ти мені казав, сьогодні немає. Замість них чергує сестра Тереза. Сказала мені, що на цьому тижні вона — «публічна черниця». Погодься, це звучить якось дико.

— «Публічна черниця» означає, що їй дозволено розмовляти з незнайомцями.

— А-а... Дійсно. Зі мною вона говорила. Така приємна дівчина. Я ледь не запросив її до бару на кухоль пива. Але, мабуть, черницям це заборонено.

— А може, й ні.

Стоячи біля дверей, Роналд спостерігав, як Ґабріел натягував на себе шкірянку.

— Щось трапилося, парашутисте? Може, мені сходити з тобою до Тайберна?