Розділ 17

Ґабріел розповів йому про затяжні висотні стрибки з парашутом, які він виконував у Каліфорнії. Під час таких стрибків людина, щойно покине літак, цілу хвилину перебуває у вільному падінні.

Джаґґер кивнув, наче ця розповідь дала відповідь на всі його запитання.

— Замовкніть і слухайте, — звернувся він до решти. — У нашій команді з’явився новий член. Друзяко, ласкаво просимо тебе до лав Вільних Рисаків!

Прокинувшись наступного ранку в ґуральні, Ґабріел одразу ж вирушив до монастиря Тайберн. Це був єдиний відомий йому спосіб дізнатися про місцезнаходження батька; йому треба було будь-що спуститись у підвал і серед кісток та потьмянілих хрестів знайти знак, який йому залишив Метью Корріґан.

Три години Ґабріел сидів на лаві напроти входу в монастир, намагаючись підгледіти, хто відчиняв двері нечисленним відвідувачам монастиря. Того ранку це робили або сестра Енн, черниця, котра відмовилась відповідати на його запитання, або сестра Бріджит, молодша черниця, яка переполохалася, щойно Ґабріел сказав їй про свого батька. Ще двічі він ходив до монастиря, але кожного разу на дверях були ті ж самі черниці. Йому лишилося тільки сподіватися, що сестру Бріджит змінить якась інша черниця, котра його не знає.

У ті години, коли Ґабріел не спостерігав за монастирем, він безцільно блукав у пошуках батька околицями Лондона. У місті було встановлено тисячі камер стеження, але він зводив ризик до мінімуму, уникаючи громадського транспорту й людних вулиць на північному березі Темзи.

Після того як Ґабріел став Мандрівником, його світосприйняття поступово змінилося. Дивлячись на людину, він міг спостерігати ледь уловимі зміни її емоцій. Ґабріел мав таке враження, що його інтелект зазнавав трансформації, і він сам жодним чином не міг уплинути на цей процес. Якось прогулюючись у парку Клепгем-Коммон, він ошелешено констатував, що його бачення розширилося до кругової панорами. Ґабріел набув здатності бачити перед собою цілий світ — увесь і відразу: красу жовтої кульбаби, елегантність кованої паркової огорожі... А ще там були обличчя — безліч облич. Люди виходили з крамниць, неквапливо простували вулицею, і в їхніх очах відбивалися втома й біль, а інколи — і скороминуща радість. Це нове світобачення переповнювало та приголомшувало Ґабріела, однак минала година з лишком — і панорама поволі зникала.

Проходили дні, і він дедалі більше втягувався в підготовку до грандіозної вечірки, яка мала відбутись у ґуральні. Ґабріел не любив людних тусовок, але становище зобов’язувало — у своєму товаристві він був сміливим парашутистом, американським Вільним Рисаком без минулого та майбутнього. Легше було просто не зважати на свої надприродні здібності й натомість допомагати Джаґґеру закуповувати пиво для вечірки.

День, коли мала відбутися грандіозна тусівка, видався холодним, проте сонячним. Перші гості прибули о першій дня, а потім їх ставало дедалі більше. Невеличкі кімнати ґуральні невдовзі переповнилися людьми, які випивали й закусювали. Залою бігали дітлахи. В імпровізованому гамачку, начепленому на шию дбайливого татуся, дрімало маленьке дитинча. А в садку біля будинку досвідчені Рисаки демонстрували один одному безліч елегантних способів перестрибнути через контейнер зі сміттям.

Крокуючи туди-сюди по будинку, Ґабріел зі здивуванням виявив, що про перегони на Смітфілдському ринку знало дуже багато людей. Вільні Рисаки, що зібралися на вечірку, являли собою групу осіб, зорганізованих без жорсткої ієрархії, котрі намагалися жити поза Мережею. Це був той суспільний прошарок, якого не помічали базікала з телебачення — з тієї простої причини, що представники цього прошарку не бажали світитися. Тепер протестні настрої в суспільстві спричинялися не якимись недолугими кроками політиків при владі; справжнім бунтівником уважали того, хто не хотів коритися Великій машині.

Час від часу Себастіан відвідував інститут, а Бурулька й досі мешкала зі своїми батьками, але більшість Вільних Рисаків мали роботу в тіньовому бізнесі. Дехто з них працював у нічних танцювальних клубах, дехто в пабах розносив пиво під час футбольних матчів. Вони ремонтували мотоцикли, перевозили меблі й продавали туристам сувеніри. У Джаґґера навіть був приятель, котрий збирав мертвих собак, і цю роботу оплачувала райрада Ламбета.

Вільні Рисаки купували собі одяг на дешевих розпродажах, а їжу — на фермерських ринках. Містом вони пересувались або пішки, або на чудернацьких, зліплених з різних запчастин велосипедах. Усі мали стільникові телефони та користувалися наперед оплаченими номерами, що їх було важко вистежити. Годинами вони «висіли» в Інтернеті, але ніколи не реєструвались у провайдера. З порожніх кавових бляшанок Роналд майстрував імпровізовані антени для доступу до бездротових мереж. Це називалося «рибальством», і Вільні Рисаки передавали один одному списки кавових крамниць, офісних споруд і готельних вестибюлів, де доступ до таких мереж був найлегшим.

О дев’ятій вечора кожен, хто планував напитися, досяг своєї мети. Меллой, бармен, котрий брав участь у перегонах, виголошував промову про плани уряду знімати відбитки пальців у дітей до шістнадцяти років, які подавали заявку на паспорт. Відбитки пальців та інші біометричні відомості мали зберігатись у таємній базі даних.

— Міністерство внутрішніх справ заявляє, що зняття відбитків пальців одинадцятилітньої дівчинки допоможе в боротьбі з тероризмом, — сказав Меллой. — Невже людям не зрозуміло, що йдеться про тотальний контроль?

— Ти б краще контролював кількість випитого, Меллою, — відказав йому Джаґґер.

— Ми вже перетворилися на в’язнів! — вигукнув Меллой. — Вони замкнули нас у в’язниці й тепер збираються викинути ключі від неї! Де ж цей славнозвісний Мандрівник, хотів би я знати! Усі тільки й подейкують про надію на Мандрівника, але я його ніде не бачу.

Ґабріелові здалося, що всі учасники вечірки враз дізналися, ким він є насправді. Він обвів поглядом заюрмлену кімнату, очікуючи, що Роналд або Себастіан тицьнуть на нього пальцем. Ось цей Мандрівник. Прямо перед вами. Нездара й ні на що не здатна нікчема.

Більшість Вільних Рисаків навіть не здогадалася, про що йшлось у промові Меллоя, проте дехто поспішив заткнути йому рота. Двоє членів його команди почали втихомирювати його й намагалися вивести крізь чорний хід. Ніхто не звернув на цей випадок особливої уваги й незабаром вечірка знову ввійшла у свою нормальну колію. Принесли ще пива та чіпсів. Ґабріел зупинив Джаґґера в коридорі на першому поверсі.

— Про що це говорив Меллой?

— Це типу як таємниця, приятелю.