Розділ 15

— Звичайно, не знають. Коли настане слушна година, Ларс повідомить їм, що зібрана ними маркетингова інформація допоможе в боротьбі з тероризмом. Ми роздамо премії, дехто дістане вищі посади. Сподіваюсь, усі будуть задоволені.

Біла стежка закінчилася біля другого реєстраційного столу, за яким сидів кремезний охоронець у костюмі з краваткою. Він спостерігав за їхніми рухами через невеликий монітор. Коли Майкл і місіс Брюстер наблизилися до столу, охоронець відвів очі від екрана й глянув на них.

— Доброго дня, місіс Брюстер. На вас уже чекають.

Двері без ручок були якраз за охоронцем, але він не став дзвонити, щоб їх відчинили. Натомість місіс Брюстер підійшла до металевої скриньки з отвором, прикріпленого біля дверей на висоті кількох футів.

— А це що таке? — поцікавився Майкл.

— Сканер судин долоні. Ти вставляєш у нього руку, і камера фотографує її в інфрачервоному світлі. Гемоглобін твоєї крові вбирає світло, і тому судини на цифровому фото виглядають як чорні смуги. Розташування моїх судин порівнюють зі зразком, внесеним у комп’ютер.

Місіс Брюстер засунула долоню в отвір. Блиснула лампочка, клацнув замок і двері відімкнулися. Місіс Брюстер поштовхом розчинила їх і завела Майкла до другої секції будинку. Майкл із подивом побачив, що тут інтер’єр був неначе випотрошений — скрізь голі балки та нештукатурені цегляні стіни. У глухому приміщенні містилася велика скляна вежа в сталевій рамі. Усередині вежі на трьох поверхах у стелажах розміщувалися підключені один до одного пристрої збереження даних, центральні ЕОМ та сервери. Доступ до всієї системи забезпечували стальні сході й риштаки.

У кутку кімнати за пультом керування сиділи двоє чоловіків. Вони розташувалися поза межами закритого простору вежі — наче служки, яких не пускали до каплиці. Над ними висів великий плаский монітор з комп’ютерним зображенням чотирьох постатей, що сиділи в авті, яке мчало по проспекту з трирядним рухом.

Ларс Райхґардт підвівся з-за столу й голосно мовив:

— Ласкаво просимо до Берліна! Наскільки ви можете пересвідчитися, програма «Привид» невпинно слідкувала за вами відтоді, як ви перетнули кордон Німеччини.

Майкл придивився до зображення й побачив: автомобіль на екрані був тим «мерседесом», у якому вони їхали, а чотири постаті нагадували його, місіс Брюстер та водія з охоронцем.

— Не відривайте очей від екрана, — сказав Райхґардт, — і ви побачите самих себе десять хвилин тому, коли ви їхали по Унтер-ден-Лінден.

— Усе це дуже вражає, — погодилась місіс Брюстер, — однак члени виконкому хотіли б знати, коли система повністю запрацює.

Райхґардт зиркнув на фахівця, що сидів за пультом. Той натиснув на кнопки клавіатури — і зображення на екрані миттєво зникли.

— Ми будемо готові за десять днів.

— Ви обіцяєте, пане Райхґардт?

— Ви ж знаєте, що робота для мене — це все, — люб’язно відповів Райхґардт. — Я зроблю все для досягнення нашої мети.

Програма «Привид» має працювати бездоганно ще до того, як ми зв’яжемося з нашими друзями в німецькому уряді, — сказала місіс Брюстер. — Як ми вже говорили на Дарк-айленді, нам потрібні пропозиції щодо загальнонаціональної рекламної кампанії на кшталт тієї, що її ми запровадили у Великій Британії. Громадян Німеччини слід переконати, що програма «Привид» потрібна для їхнього ж захисту.

— Звичайно ж. Певну роботу в цьому напрямку ми вже провели. — Райхґардт повернувся до свого молодого помічника: — Еріку, покажи нашим гостям зразок реклами.

Ерік набрав на клавіатурі якісь команди, і на екрані з’явився телевізійний рекламний ролик. Рицар із чорним хрестом на білій накидці стояв насторожі, тимчасом як веселі молоді німці подорожували на автобусі, працювали в офісах та грали у футбол у парку. «Ми хочемо відродити легенду про Тевтонський рицарський орден. Хоч би де ви були, хоч би куди їхали — програма „Привид“ завжди захищатиме вас від біди».