Розділ 15

— Цікаво, чому ти дійшов такого висновку? Упродовж усієї наради доктор Гофман промовив не більше десятка слів.

— Коли ви розповідали про програму «Двійник», зіниці його очей трохи звужувалися. Наскільки мені відомо, Гофман — науковець. Можливо, саме тому він не досить глибоко розуміє політичні й суспільні наслідки використання цієї програми.

— Годі тобі, Майкле. Не будь такої низької думки про розумові здібності науковців. — Місіс Брюстер знову взялася за своє рукоділля. — Я сама — дипломований фізик, навчалася в Кембриджі та свого часу подумувала зробити кар’єру в царині науки.

— А що змусило вас змінити плани?

— На останньому курсі університету я почала цікавитися так званою «теорією хаосу», яка пояснює безладні процеси, що відбуваються в нелінійних динамічних системах. Бездумні писаки з мас-медіа підхопили цю теорію й не менш безтямно почали виправдовувати нею романтичний анархізм. Але науковці знають, що навіть математичний хаос має свої закономірності, тобто майбутні події визначаються послідовністю подій минулих.

— І вам запраглося впливати на майбутні події?

Місіс Брюстер на мить відірвалася від свого шитва й здивовано підвела очі.

— Ти дійсно дуже розумний та здібний молодик, Майкле. Скажу просто: я збагнула, що природа потребує структурованості. Світ не зможе позбутись ураганів, авіаційних катастроф та інших непередбачуваних лих. Проте якщо ми запустимо в дію віртуальний Паноптикон, то людське суспільство розвиватиметься в слушному напрямку.

Вони проїхали знак «Берлін», авто прискорило хід. На цій дорозі не було обмеження швидкості.

— Може, після наради в комп’ютерному центрі ви зателефонуєте Натанові Буну? — спитав Майкл. — Мені цікаво, чи дізнався він що-небудь про мого батька.

— Звичайно ж. — Місіс Брюстер зробила замітку-нагадування у своєму комп’ютері. — Уявімо, що містерові Буну поталанило й він знайшов твого батька. Що ти йому в такому разі скажеш?

— Скажу, що у світі відбуваються кардинальні технічні зміни. Паноптикон — неминучий. Батько мусить усвідомити цей факт і допомогти Братам досягти їхньої мети.

— Прекрасно, просто прекрасно. — Місіс Брюстер на мить відволіклася від комп’ютера. — Від Мандрівників нам не потрібні якісь нові ідеї. Нам потрібно лише, щоб усі дотримувалися правил.

Коли Майкл допив другу чашку чаю, вони вже були в центрі Берліна та їхали по трирядному проспекту Унтер-ден-Лінден. То тут, то там траплялися групи туристів, котрі зачудовано оглядали навколишні споруди, збудовані в неокласичному стилі чи стилі бароко. Місіс Брюстер показала на стос кам’яних фоліантів з іменами німецьких письменників, викарбуваними на корінцях. Це був пам’ятник, установлений на площі Бебель-плац, де в 1930-х нацисти спалювали звезені з бібліотек книжки.

— У Токіо чи Нью-Йорку мешканців набагато більше, — зауважила місіс Брюстер. — У Берліні завжди створюється враження, що він завеликий для свого населення.

— Напевне, чимало будівель було знищено під час Другої світової.

— Саме так. А потім росіяни висадили в повітря те, що встояло під час війни. Але з цим неприємним минулим покінчено.

За Бранденбурзькою брамою авто повернуло ліворуч і поїхало вздовж парку до Потсдамської площі. Берлінський мур, який колись розділяв місто, зник, але його незрима присутність і досі відчувалася довкола. Коли стіну розвалили, порожнє місце стало ласим шматочком для забудовників. І тепер на місці зони смерті виросла виразна низка хмарочосів, споруджених у примітивному й позбавленому смаку сучасному стилі. Колись, під час Другої світової війни, на довгому проспекті Форсштрасе розташовувалась канцелярія Рейху. Тепер значну частину цього району було відгороджено парканом, і там провадили будівництво, але водій зупинив машину біля масивної п’ятиповерхової будівлі, котра виглядала як споруда, що збереглася з минулих часів.

— Спершу тут розміщувалось управління залізниці німецького Рейху, — пояснила місіс Брюстер. — Коли мур зруйнували, цим будинком заволоділи Брати.

Вони вийшли з авта й попрямували до комп’ютерного центру. Його стіни були попсовані численними графіті, а вікна закрито металевими щитами безпеки, одначе Майкл таки зміг помітити ознаки величного фасаду дев’ятнадцятого століття. Великі виступаючі вікна з боку вулиці були прикрашені ліпними карнизами та парсунами грецьких богів. Ззовні будинок скидався на розкішний лімузин, «роздягнутий» і кинутий у ярок грабіжниками.