Розділ 12

Ґабріел заметушився по склепу, наче людина, що потрапила в пастку в споруді, котра ось-ось має завалитися. Кістки. Святі. Заляпана кров’ю сорочка. Як усе це зможе підказати, де його батько?

На сходах почулися кроки. Він очікував знову побачити сестру Бріджит, однак з’явилася сестра Енн. Черниця-ірландка мала розлючений вигляд. Її окуляри в золотій оправі загрозливо поблискували.

— Вам допомогти, молодий чоловіче?

— Так. Я шукаю свого батька, Метью Корріґана. А друга черниця, сестра Бріджит, сказала мені...

— Досить. Ви мусите піти.

— Але вона сказала, що батько залишив якийсь знак...

— Ідіть звідси — і негайно. Інакше я викличу поліцію.

Вираз обличчя сестри Енн не допускав жодних заперечень.

Дзеленькаючи ключами на в’язці, вона провела Ґабріела сходами й випроводила його з монастиря. Він опинився на холоді, а сестра Енн почала була зачиняти двері.

— Сестро, будь ласка. Ви маєте зрозуміти...

— Ми знаємо, що трапилося в Америці. Я прочитала в газетах про те, як повбивали тих людей. І маленьких дітей. Вони навіть дітлахів не пожаліли! Ми не дозволимо, щоб тут трапилося те саме!

Черниця різко грюкнула дверима — і Ґабріел почув човгання засувок і клацання замків. Він хотів кричати й гамселити руками у двері, та це не дало б нічого, крім прибуття поліції. Не знаючи, як учинити, Мандрівник стояв, дивлячись на автомобілі, що рухались повз нього, й на голі віти дерев у Гайд-парку. Він був чужинцем у цьому місті — без грошей, без друзів, і ніхто не міг його захистити від Табула. Він був самотній, зовсім самотній у цій невидимій тюрмі.