Розділ 95

На екрані з’явилося зображення.

— Крім створення графіка таких структурних параметрів, як розмір мозку, E-Wave прорахував тисячі тонших генетичних маркерів, які впливають на пізнавальні здібності: просторове орієнтування, розмір словника, довготривала пам’ять і швидкість обробки інформації.

Тепер на екрані з’являлись одна за одною подібні схеми, і на всіх було те саме експоненціальне зростання.

— Тоді E-Wave безпрецедентно відтворив інтелектуальну еволюцію… — На екрані знову з’явилось обличчя Едмонда. — «І що? — спитаєте ви. — Навіщо нам визначати процес, завдяки якому люди стали інтелектуально домінувати?» Нам це потрібно, бо якщо ми визначимо закономірність, то комп’ютер скаже нам, куди ця закономірність приведе в майбутньому. — Він усміхнувся. — Якщо я скажу «два, чотири, шість, вісім», ви продовжите: «десять». От я і попросив E-Wave описати, яке вийде «десять». Коли E-Wave відтворить інтелектуальну еволюцію, то я, очевидно, зможу поставити питання: а що далі? Яким буде людський інтелект через п’ятсот років? Інакше кажучи, куди ми прямуємо?

Ленґдона ця перспектива зачарувала, і хоча професор не досить добре розумівся на генетиці чи комп’ютерному моделюванні, аби оцінити точність прогнозів Едмонда, винахідливість дослідника захопила його.

— Розвиток виду, — промовив Едмонд, — завжди тісно пов’язаний із середовищем, у якому живе організм, тож я попросив E-Wave накласти на цю модель ще одну — симуляцію середовища сучасного світу. Це нескладно, коли всі новини про культуру, політику, науку, погоду й техніку транслюються онлайн. Я попросив комп’ютер звернути особливу увагу на ті чинники, які найбільше впливатимуть на розвиток людського мозку: нові ліки, нові технології оздоровлення, забруднення, культурні фактори тощо, — Едмонд зробив паузу. — І тоді, — проголосив він, — я запустив програму.

Тепер обличчя футуролога заповнювало весь екран. Він дивився просто в камеру.

— Коли я запустив свою модель… сталося дещо вельми несподіване… — Він швидко відвів погляд і знову подивився в камеру. — Дещо дуже тривожне…

Ленґдон почув, як Амбра нервово вдихнула.

— Тоді я запустив її знову, — насупив брови Едмонд. — На жаль, сталося те саме.

Ленґдон побачив в очах Едмонда справжній страх.

— Тож я переробляв параметри, — мовив він, — переобладнував програму, міняв усі змінні й запускав знову. І щоразу результат був той самий.

Ленґдон гадав: може, Едмонд виявив, що людський інтелект після тисячоліть поступу почне занепадати. Адже справді є чимало тривожних ознак цього.

— Дані мене засмутили, — сказав Едмонд. — Я їх просто не міг зрозуміти. Попросив комп’ютер проаналізувати. E-Wave якнайчіткіше оцінив їх. Намалював картинку.

На екрані з’явилася рухома хронологія еволюції живих істот приблизно від ста мільйонів років тому. То була складна кольорова картина з горизонтальних бульок, які з часом збільшувалися і зменшувалися, показуючи, як види виникали і занепадали. Зліва панували динозаври, які тоді саме переживали розквіт, — то були найтовщі бульки, які з часом більшали й більшали, після чого різко здувалися приблизно шістдесят п’ять мільйонів років тому, коли відбулося масове вимирання динозаврів.

— Це хронологія панівних форм життя на Землі, — сказав Едмонд, — подана з точки зору кількості особин, позиції в харчовому ланцюжку, міжвидового домінування, загального впливу на планету. Власне, візуальна репрезентація того, хто в певний час командує парадом.

Око Ленґдона пройшлося понад діаграмою, де збільшувались і зменшувались бульки, вказуючи на розміри популяцій тих чи інших видів, час їхнього розквіту і зникнення.

— Світанок виду Homo sapiens, — сказав Едмонд, — припадає на 200 000 років тому, але тоді люди не мали такого впливу, як шістдесят п’ять тисяч років тому, коли ми винайшли лук і стріли й стали більш успішними на полюванні хижаками.

Ленґдон поглянув у ту частину схеми, яка відповідала 65 000 року до нашої ери, де виникла маленька блакитна булька, позначена «Homo sapiens». Булька росла повільно, майже непомітно до приблизно 1000 р. до н. е., коли вона швидко роздулась — і далі вже зростала за експонентою.