Розділ 55

— Не дуже приємна історія, — сказав Едмонд Ленґдонові. — У школі я дізнався ці подробиці — і, як ти розумієш, фанатизм моєї матері багато в чому спричинив моє неприйняття релігії. Я називаю це третім ньютонівським законом виховання: на кожне божевілля знайдеться рівнозначне протилежне божевілля.

Почувши цю історію, Ленґдон зрозумів, чому Едмонда так переповнював гіркий гнів, коли той вступив на перший курс Гарварду. Ленґдон також дивувався, що Едмонд ніколи не нарікав на важке дитинство. Натомість казав, що йому дуже пощастило, адже труднощі в той час дали йому потужну мотивацію досягти двох цілей: по-перше, вилізти зі злиднів, а по-друге, розвінчати релігійне лицемірство, яке занапастило життя його матері.

«В обох напрямках виграв», — печально подумав Ленґдон, переглядаючи бібліотеку далі.

На наступному стелажі він побачив багато знайомих назв — більшість цих книжок були дотичні до постійних Едмондових розмислів над небезпекою релігії:

ОБЛУДА ПРО БОГА

БОГ — НЕ ВЕЛИКИЙ

АТЕЇСТ, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З ТОБОЮ

ПОСЛАННЯ ДО ХРИСТИЯНСЬКОЇ НАЦІЇ

КІНЕЦЬ ВІРИ

ВІРУС БОГА: ЯК РЕЛІГІЯ ЗАРАЖАЄ НАШЕ ЖИТТЯ І КУЛЬТУРУ

Протягом останнього десятиліття книжки, де доводилися переваги раціонального розуму над сліпою вірою, раз у раз опинялися серед бестселерів. Ленґдон мав відзначити, що культурний зсув масового відмежування від релігії ставав дедалі помітнішим навіть у гарвардському університетському містечку. Нещодавно в газеті Washington Post було опубліковано статтю про «безбожність у Гарварді»: уперше за 380-річну історію закладу серед першокурсників виявилося більше агностиків і атеїстів, ніж протестантів і католиків разом узятих.

Аналогічно в західному світі одна за одною виникали антирелігійні організації, які боролись із тим, що їм видавалося небезпеками релігійного догматизму: Американські атеїсти, Фундація свободи від релігії, Americanhumanist.org, Міжнародний альянс атеїстів.

Ленґдон ніколи не надавав цим групам особливого значення, доки Едмонд не розповів йому про рух Brights — глобальну організацію, яка, попри подекуди неправильне розуміння назви, пов’язане з чимось яскравим і осяйним, поширювала натуралістичний погляд на життя без жодних елементів містицизму чи віри в надприродне. До цього руху долучилися такі потужні інтелектуали, як Річард Докінз, Марґарет Дауні й Деніел Деннетт. Схоже, на озброєнні в армії атеїстів з’являлася важка артилерія.

Ленґдон щойно бачив книжки Докінза й Деннетта на полицях серед праць про еволюцію.

Класична праця Докінза «Сліпий годинникар» різко піддавала сумніву телеологічну думку, що люди, як, наприклад, складні годинники, можуть існувати лише якщо існує якийсь «майстер», який їх придумав. Так само й одна з книжок Деннетта «Небезпечна ідея Дарвіна» доводить, що для пояснення еволюції життя достатньо тільки теорії природного добору і що складні біологічні «проекти» можуть існувати без допомоги божественного «проектувальника».

«Бог для життя не необхідний», — міркував Ленґдон, згадуючи презентацію Едмонда. Питання «Звідки ми?» потужніше зазвучало в голові Ленґдона. «Може, це і є частина відкриття Едмонда? — замислився він. — Те, що життя існує саме по собі, без Творця?»

Звичайно, такий погляд суперечить будь-якому базовому уявленню про креаціоністів, і Ленґдона розбирала цікавість, чи на правильному він шляху. Однак довести це видавалося абсолютно неможливим.

— Роберте! — почувся позаду голос Амбри.

Ленґдон озирнувся й побачив, що Амбра вже скінчила пошуки зі свого боку й хитає головою:

— Нічого тут нема. Суцільний нон-фікшн. Давай я з твого боку допоможу.