Розділ 53

— Вінстоне, — не здавалася Амбра. — Едмонд казав, що його улюблений рядок — це пророцтво… прогноз майбутнього… який уже справджується. Нічого нема там такого, що відповідало б цьому описові?

— Перепрошую, — відказав Вінстон. — Я тут нічого не бачу схожого на пророцтво. Лінгвістично, ті рядки всі виділені з довших тверджень і не висловлюють закінчену думку. Показати їх вам?

— Їх забагато, — сказав Ленґдон. — Нам потрібно знайти паперову книжку, і будемо сподіватися, що Едмонд якось позначив цей рядок…

— То закликаю вас поспішити, — мовив Вінстон. — Здається, ваше перебування тут уже не таємниця.

— Чому ви так кажете?!

— Професоре, у місцевих новинах повідомляють, що в барселонському аеропорту Ель-Прат щойно сів військовий літак, і з нього зійшли два агенти Гвардії.

——

На околицях Мадрида єпископ Вальдеспіно радів, що встиг залишити палац, доки брама перед ним зачиниться. Втиснувшись поряд із принцом Хуліаном на задньому сидінні крихітного паламаревого «опеля», Вальдеспіно плекав надію, що ті відчайдушні дії, які відбуваються тепер поза сценою, допоможуть повернути контроль над ситуацією, що цієї ночі шалено вилетіла з колії.

— La Casita del Príncipe[65], — сказав Вальдеспіно паламареві, коли той від’їхав від палацу.

Будиночок принца був розташований у відлюдній місцевості за сорок хвилин їзди від Мадрида. Касіта — не так «будиночок», як повноцінний особняк — слугувала приватною резиденцією спадкоємця іспанського престолу з середини XVIII століття. У такому місці можна було спокійно займатися своїми молодими справами до того, як узятися за серйозне керування країною. Вальдеспіно запевнив Хуліана, що в приватній резиденції цієї ночі буде значно безпечніше, ніж у палаці.

«Тільки от я не повезу Хуліана до резиденції», — розумів єпископ, поглядаючи на принца, який задумливо дивився у вікно.

Вальдеспіно гадав, чи справді принц такий наївний, як здається, чи ж, подібно до батька, Хуліан навчився показувати світу лише ту частину себе, яку бажає показувати.