Розділ 53

— Ті книжки, про наявність яких я точно знаю, — це нон-фікшн, який Едмонд просив мене прочитати в електронному вигляді, щоб ми могли обговорити зміст: підозрюю, це була вправа радше для моєї освіти, ніж для його потреб. На жаль, повного каталогу його колекції я не маю, тож ви можете шукати лише суто фізично.

— Розумію.

— Поки шукаєте, усе ж повідомлю вам одну новину, яка вас, напевне, зацікавить. Із Мадрида стосовно вашого нареченого принца Хуліана.

— Що сталося? — спитала Амбра, різко зупинившись. Її все ще бентежив імовірний зв’язок між Хуліаном і вбивством Кірша. «Доказів немає! — нагадувала вона собі. — Ніщо не вказує на те, що це Хуліан вніс Авілу до списку запрошених».

— Щойно повідомили, — сказав Вінстон, — що біля палацу формується спонтанна демонстрація. З’являються нові й нові свідчення, що вбивство Едмонда таємно організував єпископ Вальдеспіно, можливо, зі спільниками в палаці — не виключено, що й із принцом. Тепер біля палацу стоять прихильники Кірша. Подивіться.

Смартфон Едмонда став показувати відео розлючених протестувальників біля брами палацу. На одному з транспарантів було написано англійською: «ПОНТІЙ ПІЛАТ УБИВ ВАШОГО ПРОРОКА — А ВИ ВБИЛИ НАШОГО!».

Інші несли простирадла, на яких фарбою з балончика було написано одне-єдине слово, немов бойовий клич: «¡APOSTASÍA!»[63] — і трафаретний логотип, який дедалі частіше з’являвся на тротуарах Мадрида.

Іспанська ліберальна молодь дедалі частіше підхоплювала цей заклик: «Відкинь владу церкви!»

— Хуліан ще не робив заяви? — спитала Амбра.

— У тому й полягає одна з проблем, — відповів Вінстон. — Ані від Хуліана, ані від єпископа не чути жодного слова, палац мовчить. Це тривале мовчання викликає загальні підозри. Множаться теорії змов, національна преса ставить питання, де зараз ви і чому також не дали публічного коментаря з приводу цієї кризи?

— Я?! — вжахнулася Амбра.

— Ви — свідок убивства. І майбутня королева, і кохання всього життя принца Хуліана. Громадськість хоче почути від вас, що ви переконані в непричетності Хуліана.

Амбра нутром відчувала: Хуліан не міг знати про те, що хтось планував убити Едмонда. Озирнувшись на історію їхніх стосунків, вона могла зробити висновок, що принц — людина лагідна і щира, хоча й наївна та імпульсивно-романтична. Він точно не вбивця.

— Щодо професора Ленґдона — аналогічно, — сказав Вінстон. — У засобах масової інформації постають питання, чому без коментарів зник і професор — той самий, який з’явився в презентації Едмонда. Кілька блоґерів уже пишуть, що його зникнення може бути пов’язане з причетністю до вбивства Кірша.

— Але ж це нісенітниця!

— Тема набирає обертів. Теорія базується на тому, що Ленґдон колись досліджував Святий ґрааль і генеалогію Христа[64]. Імовірно, салічні нащадки Христа мають історичні зв’язки з рухом карлістів, і татуювання на руці вбивці…

— Стривайте! — перебила Амбра. — Це абсурд!

— А ще інші вважають, що Ленґдон зник, бо його теж хочуть знищити. Кожен став диванним детективом. Велика частина людства об’єднує зусилля просто зараз, щоб з’ясувати, які таємниці розкрив Едмонд… і хто хотів змусити його замовкнути.

Амбра почула кроки: звивистим коридором до бібліотеки поспішав професор Ленґдон. Вона озирнулася саме тоді, коли він вийшов з-за рогу.