Розділ 53

— Амбро? — напружено перепитав він. — Ти знала, що Едмонд був важко хворий?

— Хворий? — стривожилася вона. — Ні.

Ленґдон розповів їй про те, що побачив у туалеті.

Амбра була приголомшена.

«Рак підшлункової? От чому Едмонд так зблід і схуд!»

Неймовірно, але Едмонд про свою хворобу навіть словом не обмовився.

Тепер Амбра розуміла, чому він так маніякально працював ці кілька місяців. «Едмонд знав, що часу в нього мало».

— Вінстоне! — звернулася вона до комп’ютерного помічника. — А ви знали про хворобу Едмонда?

— Так, — швидко відповів Вінстон. — Він тримав це у великій таємниці. Про хворобу він дізнався двадцять два місяці тому й одразу змінив дієту і почав дедалі інтенсивніше працювати. Також він переїхав сюди, щоб дихати музейним повітрям і бути захищеним від ультрафіолетового проміння; йому довелося жити в темних приміщеннях, тому що ліки посилили його чутливість до світла. Едмонд зміг прожити помітно довше за прогнозований лікарями час. Але останнім часом почав здавати. За емпіричними свідченнями, які я зібрав у світових базах даних стосовно хворих на рак підшлункової залози, я проаналізував погіршення здоров’я Едмонда й вирахував, що йому залишалося дев’ять днів життя.

«Дев’ять днів… — подумала Амбра. Їй стало до болю соромно, що вона піддражнювала Едмонда щодо вегетаріанства чи трудоголізму. — Чоловік був хворий. Він щодуху поспішав створити останній момент слави, поки його час не вичерпався». І від цієї печальної думки Амбра набралася ще більшої рішучості знайти той вірш і завершити те, що розпочав Едмонд.

— Поки що я поезії не знайшла, — сказала вона Ленґдонові. — Поки що тільки наука.

— Гадаю, що той поет, який нам потрібен, може бути Фрідріхом Ніцше, — сказав Ленґдон і розповів про цитату над ліжком Едмонда. — Саме та цитата не налічує сорока семи знаків, але точно вказує на те, що Едмонд любив Ніцше.

— Вінстоне, — сказала Амбра, — чи не могли б ви пошукати в поезіях Ніцше рядки на сорок сім знаків?

— Звичайно, — відповів Вінстон. — У німецьких оригіналах чи в англійських перекладах?

Амбра завагалася.

— Почніть з англійських, — підказав Ленґдон. — Адже Едмонд вводив ці слова з клавіатури телефона, а там занадто складно набирати з умляутами й есцетами.

Амбра кивнула. «Логічно».

— Маю результати, — майже миттєво сказав Вінстон. — Знайшов майже триста перекладених віршів, у результаті маю сто дев’яносто два рядки з рівно сорока семи знаків.

Ленґдон зітхнув.

— Так багато…