TextBook Амбра одразу скинула з себе чохол і поволі сіла, визирнула у вікно.
— Чисто! — сказала вона, виходячи.
Ленґдон вийшов за нею, відчувши полегшення, що перебуває у великому приміщенні гаража.
— Ліфти в головному фойє, — сказала Амбра, показавши вгору, туди, звідки вів гвинтовий спуск.
Однак погляд Ленґдона був прикутий до геть несподіваної речі. Тут, на підземному паркувальному майданчику, на стіні просто перед місцем, де ставив машину Едмонд, висів в елегантній рамі морський пейзаж.
— Амбро! — здивувався Ленґдон. — Що, Едмонд повісив на своєму паркінгу картину?!
Вона кивнула.
— Я теж у нього про це питала. Він сказав, що це для того, аби його щовечора зустрічала дивовижна краса.
Ленґдон тихо розсміявся. «Ох уже ці холостяки!»
— Цим художником Едмонд дуже захоплювався, — сказав Вінстон, голос якого тепер уже лунав із мобільного в руці Амбри. — Упізнаєте?
Ленґдон не впізнавав. Картина являла собою просто дуже добре виконаний акварельний малюнок, наче далекий від авангардних смаків Едмонда.
— Це Черчилль, — сказала Амбра. — Едмонд весь час його цитував.
Черчилль. Ленґдонові було потрібно кілька секунд подумати, перш ніж до нього дійшло: ідеться про того самого Вінстона Черчилля, славнозвісного британського урядовця, який був не лише героєм війни, оратором і лауреатом Нобелівської премії, а й дуже обдарованим художником. Ленґдон тепер згадав, як Едмонд колись цитував цього британського прем’єр-міністра у відповідь на чиєсь зауваження, що його ненавидять релігійні люди: «У вас є вороги? Чудово. Це означає, що ви мали власну точку зору!»
— Найбільше враження на Едмонда справляла різнобічність талантів Черчилля, — сказав Вінстон. — Люди рідко виявляють обдарованість у стількох різних сферах.
— І тому Едмонд назвав вас Вінстоном?
— Так і є, — відказав комп’ютер. — То була найвища похвала з боку Едмонда.
«Добре, що я спитав!» — подумав Ленґдон, якому раніше думалося, що ім’я Вінстона — це алюзія на ім’я Watson робота від IBM, який десять років тому виграв у телегрі «Jeopardy!»[61]. Без сумніву, той Вотсон зараз би вважався примітивною одноклітинною істотою з точки зору еволюції штучного інтелекту.
— То гаразд, — сказав Ленґдон, ідучи до ліфтів. — Ходімо нагору і спробуймо знайти те, по що прийшли.
——
І саме тієї миті в мадридському соборі Альмудена командор Дієго Ґарса притуляв до вуха телефон і, не вірячи тому, що чує, слухав останні новини від PR-координаторки палацу Моніки Мартін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Джерело» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 51“ на сторінці 3. Приємного читання.