Розділ 51

— E-Wave! — закричав хтось. — E-Wave!

Усі довкола, увесь натовп показував у той самий бік — люди дивилися на блискучу чорну «теслу», яка поволі під’їжджала, посвічуючи на людей галогеновими фарами, і знімали її на камери.

Ектор вражено дивився на знайому машину.

«Тесла» моделі X із номерним знаком E-Wave була відома в Барселоні так само, як папамобіль у Римі. Іноді Кірш улаштовував виставу: паркувався в другому ряді на Каррер де Провенса перед ювелірною крамницею DANiEL ViOR, виходив пороздавати автографи й дивував народ тим, як машина без нього їде заздалегідь запрограмованим маршрутом вулицею і на другий бік широкого хідника до в’їзду в гараж, де авто впускали й воно поволі з’їжджало спіральним спуском у приватний гараж під Касою Міла.

Самопаркування було стандартною рисою «тесли»: відчинення дверей гаража, в’їзд, вимикання, — але Едмонд, пишаючись собою, хакнув систему «тесли» й задав машині складніший маршрут.

Усе — вистава.

А нині було ще химерніше видовище. Кірш помер, а машина десь узялася, поволі проїхалася Каррер де Провенса, завернула до елегантних дверей гаража й потроху посунула вперед у міру того, як люди розступалися.

Репортери та оператори побігли до автівки, намагаючись зазирнути в її тоновані вікна. Побачивши те, що всередині, вони здивовано кричали:

— Вона порожня! За кермом нікого! Звідки вона приїхала?!

Охоронці Каси Міла, вочевидь, бачили таке й раніше, тож відтіснили людей від «тесли» й дверей гаража, які перед нею відчинилися.

Екторові вигляд порожньої машини Едмонда, що поверталася в гараж, навіяв думку про засмученого собаку, який повертається додому, втративши господаря.

«Тесла», немов привид, тихо заїхала у двері, і юрба емоційно зааплодувала, коли улюблениця Едмонда, як бувало вже не раз, почала спіральний спуск на найперший підземний паркінг Барселони.

——

— Я не знала, що в тебе така клаустрофобія, — прошепотіла Амбра, лежачи на підлозі машини поряд із Ленґдоном. Вони втиснулися в маленький простір між другим і третім рядами сидінь, накрившись чорним вініловим чохлом, який Амбра знайшла в зоні для багажу, і крізь тоновані вікна їх було зовсім не видно.

— Жити буду… — тремтячим голосом промовив Ленґдон, якого дужче нервувала самокерованість машини, ніж власна фобія. Він відчував, як «тесла» спускається по спіралі, й боявся, що вона будь-якої миті в що-небудь вріжеться.

За дві хвилини до того, поки вони стояли на Каррер де Провенса біля крамниці DANiEL ViOR, Вінстон дав їм чіткі вказівки.

Амбра й Ленґдон, не виходячи з машини, залізли в задню частину авто, а тоді натисненням кнопки на телефоні жінка запустила той самопаркувальний алгоритм.

У темряві Ленґдон відчув, як машина повільно посунула вулицею. Притиснувшись до Амбри в тісноті між сидіннями, він не міг не пригадати свою першу юнацьку любовну пригоду на задньому сидінні з красивою дівчиною… «Тоді я дужче нервувався», — подумав він, що не могло не викликати усмішки в дорослого чоловіка, який лежить у машині без водія, обіймаючись із майбутньою іспанською королевою.

Ленґдон відчув, як машина вирівнялася в кінці спуску, потім кілька разів поволі повернула, відтак зупинилася.

— Приїхали, — сказав Вінстон.