РОЗДІЛ 5

— Вони вбивають задля розваги?

— Ні. Вони занадто дурні, і не знають, коли зупинитися. Коли вони чують кров, то рвуть все, що рухається поблизу.

Таві сковтнув і кивнув.

— Тут небезпечно?

— Можливо. Хедбани полюють парами. Подивися на птаха.

— Що?

— Подивися на цю прокляту ворону, хлопче, — рикнув Бернард.

Таві піднявся і повернувся назад до трупа. Вільна нога ще смикались, кігті відкривалися і закривалися у спазмах. Від птаха відходив огидний сморід, і Таві дихав з закритим ротом, затуливши рукою носа.

Бернард охнув і сів, його голова на мить впала, і йому довелося опертися рукою на землю.

— Ти вбив його з першого удару, Таві. І міг відступити назад, щоб він помер.

— Але він все ще рухався, — сказав Таві.

Бернард покачав головою.

— Ти перебив йому шию. Він вже не міг битися. Але за той час, поки з нього витікала кров, він міг взяти тебе з собою. Поглянь на його шию. Біля голови.

Таві сковтнув і прогулявся навколо трупа, а також навколо Брутуса, поки не зупинився перед пташиним дзьобом і подивився туди, де вказав дядько.

Щось порушувало порядок пір'я нижче пташиної голови. Він опустився на коліна і протягнув пальці, щоб відсунути пір'я. І був здивований, побачивши кільце.

Воно було виготовлене з декількох переплетених стрічок грубої тканини, і туго охоплювало пташине горло.

— На ньому якесь кільце, — сказав Таві.

— З чого воно зроблене? — буркнув Бернард.

— Не знаю. Тканина і шкіра, переплетені. Не виглядає на знайому річ.

— Це ошийник маратів. Нам треба забиратися звідси, Таві.