РОЗДІЛ 5

— А як же вівці?

— Забудь про них, — сказав Бернард, чітким і холодним голосом. — Ми йдемо звідси.

— Але ми втратимо овець. Не можна залишати їх тут.

Бернард віддав меча Таві, повільно скануючи кущі навколо них, і поклав стрілу у лук.

— Держи його вістрям вниз. Поклади іншу руку на мою спину і тримай її там.

Страх Таві різко посилився, але він придушив його і підкорився своєму дядькові.

— Що сталося? Чому ми йдемо звідси?

— Тому що ми хочемо вийти звідси живими. — Бернард повільно почав відходити від кущів, його обличчя було гранично сконцентроване.

— Живими? Дядьку, що могло вби…

Бернард різко напружився і крутнувся вбік, піднявши лук.

Таві обернувся за ним і побачив швидкий рух за молодими деревами біля кущів.

— Що там…

З протилежної сторони почувся шиплячий свист. Таві повернув голову, а його дядько трохи повільніше повернувся всім тілом зі своїм луком на витягнутій руці, стріла вже торкалася його щоки. Таві не залишалося нічого іншого, як дивитися, хто на них нападає.

Воно виглядало як птах — якщо птах може бути вісім футів заввишки і переміщатися на парі довгих, потужних ніг, товстіших і сильніших, ніж у коней, з випущеними внизу кігтями зловісного вигляду. Голова сиділа на кінці довгої, потужної і гнучкої шиї, і мала дзьоб яструба, у багато разів більший, гострий і злобно зігнутий. Його пір'я мало відтінки від темно-коричневого до чорного, а очі оточували блискучі золоті кільця.

Птах рвонув вперед — зробивши лише пару кроків він підстрибнув у повітря — і обидві його лапи висунулися вперед, щоб дерти, поки він смішно бив у повітрі маленькими крилами. Таві відчув, як дядько відштовхнув його стегном, і відлетів убік і впав, а коли обернувся, то побачив, що Бернард стоїть між ним і підбігаючим жахом.

Бернард випустив стрілу без прицілу. Стріла полетіла під незручним кутом до жорсткого пір'я, і відбилась від розмитості чорного та коричневого кольорів. Звір приземлився на Бернарда, кігті вдарили його, а жорстокий дзьоб стрибнув вперед і вниз.

Коли гарячі краплі дядькової крові ударили Таві по обличчю, він закричав.

Пташині ноги топталися по тілу Бернада. Один кіготь розірвав міцні шкіряні бриджі дядька на стегні. Кров бризнула і потекла. Ще одна нога націлилася на його горло, але Бернард підняв руку з луком, і смертельні кігті ковзнули по дереву. Міцний дзьоб істоти нахилився до нього, але Бернард знову виставив лук.

Дзьоб великого птаха перекусив важку деревину лука, як суху гілочку. Це сталося з різким тріском, оскільки допомогла натягнута тетива.

Таві підняв меч і почав кричати до дядька, але це не був його власний голос. Це було щось занадто високе, занадто тонке, і налякане. Голова птиці повернулася до нього, і золоті очі зосередилися на ньому з жахливою, безглуздою увагою.