РОЗДІЛ 39

Пиреліус запитав:

— Ви щось помітили?

— Ні, - сказала Амара, — але наш противник боїться, ось що я знаю. — Короткими реченнями вона переповіла йому розмову з Фіделіасом.

Бернард нахмурився.

— Знаєш, можливо нам справді варто посадити на вози стільки людей, скільки ми зможемо, і відправити їх звідси. Чи можемо ми протриматися досить довго, щоб дозволити їм врятуватися?

Піреліус подивився на стіну, а потім на іншу сторону внутрішнього двору.

— Цей ризик варто взяти до уваги. Я подивлюся, — коротко сказав він. — Місць для поранених не вистачить, але ми принаймні могли би вивести звідси дітей.

— Дякую, — сказала йому Амара.

Піреліус кивнув їй.

— Ви були праві вчора ввечері, - сказав він. — А я ні. — Потім він вирушив через дворик, рівним кроком, незважаючи на свою поранену ногу.

Бернард присвиснув і сказав Амарі:

— Ці слова дались йому непросто.

— Нічого, переживе — сухо сказала Амара. — Бернард, повітряні лицарі до цих пір там, і вони знову готуються напасти.

— Я знаю, — сказав Бернард. — Але у нас немає повітряних лицарів, щоб тримати небо. Ми не знаємо, коли і де вони нападуть.

Амара кивнула.

— У мене є одна ідея. Ось що треба зробити.

Вона виклала йому короткі вказівки, і він кивнув, забрав з собою ще декілька чоловік, і поспішив виконувати її план. Амара ще поговорила з Харгером, а потім піднялася на стіну. Стіна була переповнена людьми, але вона одразу побачила Джиральді, який твердо стояв у центрі над воротами.

— Центуріон, — підлетіла вона до нього.

— Графиня.

— Як наші справи?