РОЗДІЛ 39

Фурія згустила повітря перед нею, і майже одразу вона побачила підходячу орду так, ніби вона стояла настільки близько, що вона могла почути їхні голоси.

І майже одразу вона знайшла потрібну Піреліусові людину. Незважаючи на те що марати, які втекли від стіни годиною раніше, були поглинені наступаючою масою, вона бачила різницю у поведінці воїнів, які зараз рухалися до них. Не було необхідності переконуватися у словах Піреліуса. Ці марати були старшими, з важкими м'язами та оманливо простими рухами, але вони підходили більш впевнено та обережно, з жорстким, загартованим у боях досвідом.

Вона відчула, що дрижить.

Жінки теж приймали участь у нападі орди, тримали зброю, і мали вигляд досвідчених солдатів — Амара не мала жодних сумнівів в тому, що вони ними справді були. Наскільки алеранці знали, клани маратів майже постійно боролися один з одним — дрібні конфлікти, які були короткочасними і приводили до нетривалих бойових дій, а потім до ритуальних боїв, які часто закінчувалися кровопролиттям. Але вмирали вони по-справжньому. Це підтверджували мертві тіла за стінами гарнізону.

Коли вона спостерігала за ними, її раптово охопило відчуття, якого вона не відчувала вже дуже давно, ще коли була малою дитиною, яка вперше вийшла у відкрите море з батьком на риболовецькому човні. Почуття виходу на край, стояння на межі, у рівновазі на краю світу, абсолютно чужого їй. Вона поглянула на стіни за нею, заново фокусуючи погляд. Ось межа потужного королівства Алери, землі, яка протистояла своїм ворогам протягом тисячі років, долаючи ворогів, щоб збудувати процвітаючу державу.

І вона зараз стоїть назовні, відчуваючи себе оголеною, незважаючи на наявність зброї. Величезний простір рівнин, що лежали за останнім бастіоном Алери, змусили її відчувати себе малою і безахисною.

Голос, що прийшов до неї, прошепотів поривом самотнього вітру, і був тихий і нечіткий.

— Ніколи не дозволяй залякувати себе розміром. Я думав, що навчив тебе цьому.

Амара знерухоміла, зруйнувавши фокусування свого зору, і запитала подумки.

— Фіделіас?

— У тебе завжди тремтять ноги, коли ти боїшся, Амара. Ти так і не навчилася приховувати стах. І ще я тебе чую, — відповів голос. — Один з моїх людей передає мої послання до вас і слухає ваші відповіді.

— Я нічого вам не скажу, — прошепотіла Амара, почервонівши. Вона подивилася на легіонерів, які були занадто близько, і пішла вперед, трохи далі, щоб вони не могли підслухати. Вона знову підняла руку, зосередивши увагу на орді, шукаючи серед них того, хто може бути їхнім лідером.

— Безглуздо, — прокоментував Фіделіас. — Ви не можете втримати стіни. І навіть якщо ви це зробите, ми знову розіб'ємо ворота.

— Яку частину з «Я нічого вам не скажу» ви не зрозуміли? — Вона призупинилася мить і потім додала, настільки зневажливо, наскільки могла, — Зрадник.

— Тоді слухай, — сказав Фіделіас. — Я знаю, що ви не згодні зі мною, але я хочу, щоб ви подумали ще раз. Гай незабаром впаде. Ви це знаєте. Якщо він не впаде чисто, то потягне за собою тисячі людей. Вниз. Він може навіть послабити королівство до такого стану, що його можна буде знищити.

— Як ви смієте говорити зі мною про безпеку королівства? Це з вашої вини чиїсь сини та доньки лежать мертвими за цією стіною.

— Так, ми вбиваємо людей, — сказав Фіделіас. — З необхідності. У нас теж є кого ховати, дякуючи вам. Якщо вам це подобається, я розповім про сім'ї тих чоловіків, яких ви вбили. По крайній мірі мертві всередині фортеці мали змогу поборотися за своє життя. Ті, кого вбили ви, не мали такої можливості. Не будьте надто самовпевнені у тому, що ви вибрали вірний шлях, учень.

Амара раптово згадала, як кричали чоловіки, падаючи зі стіни. Вона згадала жах на їхніх обличчях, хоча в той час не звернула на це багато уваги.

Вона заплющила очі. Її живіт стиснувся.

— Якщо у вас є що сказати, кажіть. Я маю інші справи.