РОЗДІЛ 29

Харґер встав і перестав звертати увагу на молодого вартового на снігу.

— Кращі з двох цілих когорт з самої Риви. Майже всі з цивільних. Не вистачає розуму навіть носити з собою сіль у грозу.

Бернард спохмурнів.

— Мені потрібно дістатися до Грема. І швидко, Харґер.

Харґер теж нахмурився, нахиляючи голову вбік і вивчаючи лице Бернарда.

— Що сталось?

— Веди до Грема, — сказав Бернард.

Харґер похитав головою.

— Грем… він непритомний.

Амара втрутилася.

— Він хворий?

Харґер фиркнув.

— Його нудить від багатих хлопчиків, які розраховують, що з ними будуть поводитися як з інвалідами замість як з легіонерами. — Він похитав головою. — Вам доведеться поговорити з його Дізнавачем, Бернард.

— Олівією? Давайте її сюди.

— Ні, - сказав Харґер, і спохмурнів. — Наймолодша у Ліві має народити, і вона поїхала до Риви, щоб допомогти з народженням. Натомість…

— Центуріон, — прозвучав високий гундосячий голос. — Що тут відбувається? Хто відповідає за ворота? Де цей баран?

Хагґер підвів очі на лоба.

— Натомість у нас є Плювус Пентіус. Удачі, Бернард. — Харґер нахилився і підняв нерухомого молодого легіонера, закинув його на одне плече і відправився назад у форт.

Плювус Пентіус виявився маленьким молодим чоловічком з водянистими блакитними очима і завеликою щелепою. Він носив багряницю і золото риванського офіцера, хоча його форма мала тенденцію коливатися і плескатися на животі. Офіцер ішов до них через сніг, з колючим неприхильним поглядом.

— А тепер подивимося, — сказав Плювус. — Я не знаю, хто ви такі, але напад на чергового солдата — це злодіяння в Королівстві. — Він витягнув стос паперів з туніки і почав їх листати, перескакуючи через кілька сторінок. Потім він повернувся назад і нарешті знайшов потрібну. — Так, ось це, злодіяння королівства. Центуріон? Заарештуйте їх обох і помістіть у підвал, де тримають…