Розділ «Тема 15. Адміністративно-правове регулювання діяльності поліцейських органів у зарубіжних країнах»

Намагаючись проаналізувати стан справ у поліції США, Всесвітня організація зі спостереження за правами людини (Human Rights Watch) у 1998 p. здійснила ревізію 14 найбільш "проблемних" міст з точки зору дотримання поліцією законності та громадянських прав. До списку досліджуваних міст потрапив Лос-Анджелес, що має репутацію "лідера" щодо жорстокості та грубості серед поліцейських; Нью-Йорк, відомий найвищим рівнем поліцейської корупції, а також ряд муніципалітетів, де поліція не дотримується професійних стандартів та допускає порушення закону. Так, у поле зору потрапив Чикаго, що має однаковий з Нью-Йорком показник скарг громадян на застосування надмірної сили (біля 3000 скарг щорічно) при тому, що Чикаго у 3 рази менше Нью-Йорка. У списку присутній і малонаселений Провіденс, де кількість скарг громадян на дії поліції в 10 разів вище, ніж у сусідньому Бостоні, а рівень скарг на 1 поліцейського вище у 25 разів показників будь-якого іншого поліцейського департаменту США.

Вжиті американцями заходи щодо встановлення цивільного контролю над діяльністю поліції зустріли активне неприйняття не тільки самих поліцейських, а й ряду політиків. Спроби мера Нью-Йорка заснувати в 1992 р. незалежну цивільну комісію з розгляду скарг громадян на дії поліції викликали численний мітинг протесту. Організований і спонсорований поліцейською профспілкою, він зібрав тисячі поліцейських перед міською радою. Поліцейські, залишивши свої робочі місця і припинивши патрулювання, повністю блокували рух у центрі міста, скандуючи расистські гасла і провокуючи заворушення. Майбутній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані також брав участь у цьому мітингу, а згодом залишився противником різних форм громадянського контролю.

У Великобританії, незважаючи на практично повний перехід до сервісної моделі поліції, правопорядок і дисципліна всередині поліцейських підрозділів, як і раніше, входять до найбільш дискусійних питань. Правда, на відміну від американських колег, британські правоохоронці в умовах сучасного багатоетнічного суспільства отримують значно менше докорів з боку громадян на елементи расизму.

Агресивна поведінка, як причина скарг, зустрічається у британській практиці дещо частіше - в 45,5% випадків, проти 30,3% "зловживання силою" в США. Однак справедливості заради треба зазначити, що повної відповідності між наведеними показниками проводити не можна. Насамперед тому, що британські поліцейські несуть патрульну службу без вогнепальної зброї, то ж агресивна поведінка з їх боку включає в себе застосування тільки спецзасобів для підтримання громадського порядку. Рівень правопорушень серед британських поліцейських набагато нижче, хоча в силу обмеженості статистичних даних це може бути тільки приблизна оцінка.

При аналізі тимчасової динаміки кількості правопорушень та дисциплінарних проступків серед поліцейських звертає на себе увагу стабільність основних показників і той факт, що приблизно чверть щорічних дисциплінарних стягнень є результатом розгляду скарг громадян.

Розглянуті положення демонструють наявність практично подібних проблем у розвитку та діяльності поліцейських сил, чиї національні уряди дотримуються різних підходів у визначенні місця і ролі поліції у сучасному суспільстві. Американська поліція, зміцнюючи матеріально-технічну оснащеність, наділяється широкими повноваженнями для боротьби зі злочинністю, стикається з надмірною агресивністю поліцейського персоналу та його неготовністю неупереджено працювати з представниками різних етнічних меншин.

Проблема ставлення французької поліції до представників північноафриканських народностей також стала постійним пунктом порядку денного в Європейському суді з прав людини. Подібні проблеми виникають у роботі німецьких поліцейських з представниками турецької громади; між поліцією Австралії та аборигенами.

Спроби встановлення різних форм громадського контролю зустрічають не тільки активний опір з боку поліції, а й труднощі об'єктивного характеру. Це знаходить своє відображення в надзвичайно низькому рівні фактів зловживань поліції, що підтверджуються в ході розслідувань скарг громадян, недостатньо гнучкому реформуванні більшості поліцейських структур в США, Європі, Індії та Австралії.

Британці, спрямувавши основні зусилля на реорганізацію поліцейських сил, надали діяльності поліції не стільки карального, скільки превентивно-сервісного характеру, делегуючи боротьбу зі злочинністю суспільству в цілому, а не тільки поліції. Однак і для британського суспільства проблема агресивної поведінки поліцейських супроводжується зростанням числа летальних випадків серед затриманих і заарештованих, недостатнім рівнем "прозорості" поліцейської роботи, триваючими фактами корупції.

Досвід таких країн, як Нідерланди, які не прийняли жодного із зазначених напрямів, показує, що в роботі сучасної поліції основними проблемами є її автономність, зловживання владними повноваженнями і корупційні дії з боку поліцейських. Дії деяких комісарів поліції, які активно перешкоджали виконанню адміністративних та політичних рішень щодо поліції, доповнюються численними фактами того, що на практиці голландська поліція далеко не завжди дотримується правил субординації. Секретар голландського міністерства юстиції, який свого часу висловив думку: "Поліція більше не слухається влади. Вона стала незалежною", практично сформулював вголос побоювання громадян про неприступність поліцейської організації.

У країнах колишньої соціалістичної орієнтації найбільш поширеними формами поліцейських правопорушень є корупція і зловживання службовим становищем. Опитування інституту Геллапа, що проводилося в Хорватії, показало, що поліцейські разом з офіцерами митниці та лікарями є найбільш корумпованими чиновниками в країні, хоча в офіційній статистиці на їх частку припадає лише 1% усіх справ, порушених за звинуваченням у хабарництві та корупції.

Схожа картина спостерігається і в Угорщині, де співробітники поліції також входять в першу трійку найбільш корумпованих чиновників поряд з представниками митниці та акцизного відомства. 25% населення країни впевнене, що дача хабара є обов'язковою для правильного розгляду справи поліцією. У ході опитувань респонденти найчастіше вказують на підрозділи дорожньої поліції і слідства.

У Болгарії, після розпуску значної частини силових відомств, суспільство зіткнулося з проблемою злочинності, породженої відставними співробітниками міліції і держбезпеки. Уже до 1991 р. близько 17 тис. колишніх правоохоронців зайняли провідну роль у тіньовій економіці і курортному бізнесі, активно залучаючи до процесу незаконного товарообігу своїх колег і, по суті, утворюючи в країні специфічну форму поліцейської організованої злочинності.

Резюмуючи, зазначимо, що правнича наука і практика переважно розглядають право як нормативний регулятор, однак це не означає, що право зводиться до системи норм. Нормативністю також наділені принципи та ідеали, зафіксовані в національному законодавстві та ратифікованих міжнародно-правових документах. У сучасному поліцейському праві зарубіжних країн відсутній уніфікований підхід до визначення переліку правових принципів діяльності поліції (міліції). Різниця, переважним чином, полягає у використовуваних формулюваннях і пріоритетності тих чи інших принципів та якостей. Водночас можна говорити про наявність схожих підходів до розуміння теорії принципів діяльності поліції. Закони, що регулюють діяльність поліції, мають бути обов'язково гармонізовані з домінуючими суспільними цінностями, а концептуальним ядром сучасної поліцейської парадигми має стати безумовне визнання примату прав і свобод людини та громадянина в публічно-правових відносинах.

3. Основні концепції, які визначають діяльність поліції зарубіжних країн

Після падіння тоталітарних режимів у діяльності країн Західної Європи почався період перегляду ролі поліції у суспільстві. Адже специфічність правового положення та функціонування поліцейських органів обумовлена в основному ставленням нації до держави в цілому. Якщо держава (а в її особі і поліція) сприймається як гідна довіри організація, з якою за необхідності можна досягти компромісу, то населення схильне надати поліції досить широкі повноваження, навіть дискреційні, без побоювань, що вони будуть використані на шкоду інтересам громадян, і навпаки, при негативному ставленні до поліції населення вимагає детальної регламентації діяльності поліції у нормативних актах. Воно вбачає в цьому гарантію від свавілля держави.

У цілому ж, якщо розглянути законодавство зарубіжних країн, особливо країн розвиненої демократії, то виявляється, що завдання поліції концепція, яка визначає її діяльність, досить широкі, і, разом з тим, не регламентовані чітко.

Одна з причин полягає в тому, що завдання поліції досить різноманітні і всі їх перерахувати неможливо. На думку окремих дослідників, існує багато теоретичних положень про роль та завдання поліції, які, як правило, підтверджені практичними дослідженнями. Наприклад, Дж. Лівістон виділяє такі напрями та завдання поліції:

- робота з розкриття злочинів проти особи та власності;

- регулювання дорожнього руху;