Розділ «Тема 14. Адміністративні реформи в окремих зарубіжних країнах»

Однак не можна сказати, що реформи державного управління цього періоду під знаками ринку та ефективності зовсім не торкнулися цієї групи країн. У Німеччині ці реформи найбільше були реалізовані на рівні місцевого самоврядування, в Австрії - у сфері державної служби, у Швейцарії - на рівні кантональної та комунальної адміністрації в деяких галузях управління. Вони значною мірою визначалися зовнішніми обставинами (європейською інтеграцією, наприклад), прагматичними умовами (міграція) або появою нових областей політики (екологія, молодь).

Адміністративні реформи в Німеччині проходять три основних етапи: 1968-1975, 1974-1990 і 90-ті роки. Перший етап проходить під знаком раціоналізації механізму управління на всіх рівнях - федеральному, земельному та місцевому. Основними складовими тут виступають територіальна реформа, пов'язана з укрупненням самоврядних територіальних одиниць (число муніципалітетів знизилося до 1977 р. з 24 тис. до 8,5 тис); функціональна реформа - передача частини земельних функцій на місцевий рівень; бюджетна реформа, спрямована на підвищення ролі бюджету, координацію бюджетної політики, розвиток фінансового планування середнього рівня, створення спільних федерально-земельних програм і централізацію політики оплати державної служби; реформа федерального уряду, пов'язана з підвищенням інновативності управлінської діяльності, підвищенням кооперації в діяльності канцлера і міністрів, послабшанням внутрішнього планування, введенням системи наукових консультантів; реформа державної служби, що включає в себе підвищення вертикальної мобільності державних службовців, розвиток імперативів ефективності та особистих досягнень на службі, подолання розриву між оплатою та вимогами до роботи, розширення системи підготовки та перепідготовки державних службовців.

Слід зауважити, що в 70-ті роки проходить приватизація частини суспільного сектора і розвивається фінансова автономія земель. Це дало право ряду дослідників говорити про те, що деякі питання державного менеджменту 80-90-х років були вирішені в Німеччині раніше. Другий етап реформ за основними напрямами перетинається з першим; проблеми переносяться на рівень земель і місцевого самоврядування. Звичайно, відбуваються і нові зміни в системі державного управління, і вони пов'язані з переходом від "планування" до "регулювання"; зі створенням таких нових управлінських структур, як прогнозування, аналіз відповідності витрат і результатів, оцінки діяльності, підготовки державних службовців; зі створенням рівних можливостей для жінок та ін. Третій етап реформ починається після об'єднання Німеччини і спрямований на створення нової системи державного управління в східних землях, на підвищення ролі земель в міжнародних справах у зв'язку з європейською інтеграцією, удосконалювання механізму перерозподілу доходів між федерацією і землями по горизонталі і вертикалі.

В Австрії проект адміністративної реформи 1988-1994 рр. відомий під назвою "Менеджмент державної адміністрації" (1988-1994). Основними завданнями реформи були "зростання продуктивності, реорганізація завдань і структур менеджменту, зниження витрат адміністративних процедур і вдосконалення функцій обслуговування громадян". У 1989, 1993 і 1995 рр. був прийнятий ряд законодавчих актів, що регулюють питання нового державного менеджменту. Закон про публічну конкуренцію 1989 р. створює систему відкритого змагання за посади у виконавчих органах влади і розповсюджує її на особливі посади. Він встановив, що інформація про всі вакансії повинна бути відкритою, і ввів обов'язковий тест перевірки здібностей для всіх кандидатів. Ряд норм закону був спрямований на підвищення мобільності пересування чиновників між відділами з їх згоди і за запитом міністра. Однак переведення могли проводитися і без згоди службовця в разі особливої важливості питання. Слід зауважити, що адміністративна реформа в Австрії проходила під активним впливом парламентарів, які намагалися посилити вплив на бюрократію. Політичні партії схилялися до того, щоб збільшити вплив на адміністрацію не тільки легітимними способами через своїх політичних представників на вищих посадах, а й через інтенсивну діяльність, спрямовану на адміністративну кадрову політику. У процесі реформи відбулися деякі зміни у відносинах між рівнями управління - федеральним, земельним і місцевим. Наголошується, що передача частини федеральних повноважень землям обмежила свободу дій місцевої влади. В цілому Австрія, в порівнянні з іншими країнами, є менш децентралізованою країною з високим рівнем гомогенності структури управління.

Найменший вплив менеджеріальна реформа зробила на Швейцарію. Дослідники зазначають, що навіть термін "менеджеріалізм" залишався тут в цілому невідомим, і до цих пір немає широко прийнятого німецького або французького перекладу цього поняття, який би використовувався в громадських дебатах. Звичайно, громадський сектор і управління ним не залишилися незмінними, але масштаб реформ був значно меншим. У силу конкуренції з приватним сектором ідея підвищення продуктивності і ефективності суспільного сектора та державного управління була прийнята, але вона набула форм "раціоналізації" управління на федеральному, кантональному і міському рівнях. Разом із тим, як наголошується, результати "раціоналізації" в 80-ті роки були дуже невеликими через опозицію з боку бюрократії.