Розділ «Тема 3. Адміністративне право Федеративної Республіки Німеччина»

Державне та адміністративне право досить обережно ставиться до постанов, що є наслідком значної ролі постанов у системі виконавчої влади в період Веймарської республіки (1919-4933), а це призвело до зниження ролі закону. Постанови взагалі не можуть встановлювати первинні норми права. Одночасно визнається, що адміністрація володіє відповідною компетенцією в галузі нормотворчої діяльності. З одного боку, це дає змогу державі швидко реагувати на зміни і приймати відповідні норми без додаткової процедури.

Однак для належного розподілу праці між законодавчою і виконавчою владою необхідно, щоби норми виконавчої влади не слугували заміщенням недостатніх парламентських законів. їх завдання - розвантажити закони від надлишкової деталізації.

Для того щоб досягти розумного компромісу, необхідно встановити баланс між вимогою практичності і принципом правової держави. Стаття 80 Основного закону встановлює, що для прийняття постанов необхідним є уповноважуючий закон. Крім того, абз. 1 ст. 80 встановлює вимогу визначеності, відповідно до якого законодавець має визначити в законі зміст і обсяг повноваження. Таким чином, із самого уповноважуючого закону достатньо чітко зрозуміло, з якою метою можуть бути на підставі певних повноважень прийняті постанови, а також який зміст вони можуть мати.

Однак і цих приписів недостатньо Федеральному Конституційному суду. Розвинута ним теорія значимості покладає на законодавця ще одну суттєву вимогу. Парламент зобов'язаний в принципових нормативних сферах, і перш за все, в сфері реалізації основних прав, самостійно приймати всі значимі рішення. Значимими є особливо інтенсивні чи тривалі види втручання в основні права.

Основний закон містить немало приписів про процедуру прийняття постанов, тим самим визначення цієї процедури залежить від органу, що приймає постанову. Встановлюється також ряд обмежень щодо прийняття Федеральним урядом постанов щодо ряду питань (наприклад, телекомунікацій, залізничного сполучення).

5. Інститут виконання адміністративних рішень

6. Інститут матеріальної відповідальності держави за шкоду, яка виникла внаслідок порушення державним службовцем його службових обов'язків