Як ми з'ясували у попередньому підрозділі, роль економічних відносин власності важко переоцінити — вони виконують роль системоутворюючого чинника у суспільстві, тобто на їх основі виростає і відтворюється уся система суспільно-економічних відносин. Економічне життя в суспільстві набуває вигляду тим чи іншим способом організованої і цілісної сукупності взаємозв'язків і відносин між людьми, або певної соціально-економічної системи.
Учені-економісти по-різному визначають поняття "економічна система суспільства". Проте найбільш узагальненим і простим для розуміння, з нашого погляду, можна вважати наступне визначення економічної системи.
Економічна система суспільства — це організована (узгоджена) у певний спосіб складна система зв'язків між усіма виробниками і споживачами життєвих благ.
Інакше кажучи, економічна система суспільства є тією великою системою, у якій органічно поєднуються різноманітні види господарської діяльності, формуючи по суті єдиний процес, єдину економіку.
Поняття суспільно-економічної системи є важливим для розуміння закономірностей історико-економічного розвитку людства, а також головних особливостей сучасних національних економік. Для виокремлення і характеристики типів суспільно-економічних систем необхідно визначити певні критерії.
З погляду критеріїв типізації суспільних економічних систем найбільшу популярність серед науковців набули два методологічних підходи: формаційний та цивілізаційний.
Формаційний підхід до розуміння історичного процесу розвитку людського суспільства, періодизації його економічної історії розробили К. Маркс і його послідовники. Марксів підхід ґрунтується на введенні специфічного поняття "суспільно-економічна формація".
Під суспільно-економічною формацією розуміється форма існування суспільства, що характеризується єдністю певного способу виробництва та відповідної йому надбудови. У свою чергу, спосіб виробництва виражає взаємозв'язок продуктивних сил (сукупності речового й особистого факторів виробництва в суспільному масштабі) та виробничих відносин (основу яких складають відносини власності на засоби виробництва). Спосіб виробництва виступає як економічний базис, або вираження економічного ладу (устрою) суспільства. На економічному базисі виростає так звана надбудова у вигляді сукупності усіх інших суспільних відносин: політичних, релігійних, юридичних, національних, сімейних тощо.
Згідно з теорією суспільної формації, людство у своєму розвитку послідовно проходить ряд формацій, у кожній з яких досягається тимчасова відповідність виробничих відносин (принципів організації господарського життя, форм власності) продуктивним силам (рівню техніки й технології виробництва, рівню людських знань і кваліфікації працівників). Одначе невпинний розвиток продуктивних сил порушує цю відповідність, приводить до відставання виробничих відносин і гальмування останніми розвитку перших, назріває соціальний конфлікт, вибух якого означає загибель для даної формації і утвердження нової.
В історії людства К. Маркс виділив три основні суспільно-економічні формації:
• 1) первинну, або архаїчну, до якої він включав первіснообщинний і частково азійський способи виробництва;
• 2) вторинну, або економічну, яка заснована на приватній власності і охоплює пізній азійський, рабовласницький, феодальний і капіталістичний способи виробництва;
• 3) третинну, або комуністичну, яку він уявляв як тривалу історичну епоху, що проходитиме через ряд проміжних способів виробництва і матиме своїм основним змістом усунення приватної власності, або, інакше кажучи, означатиме здійснення віковічної мрії людства — перехід від царства необхідності до царства свободи.
Формаційний підхід дав змогу виявити закономірні стадії в економічному розвитку людства, а саме виділити п'ять способів виробництва, що послідовно змінюють один одного: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний.
Первіснообщинний лад — первісний етап людської історії, для якого характерна общинна власність, спільна праця та общинний зрівняльний розподіл благ через нерозвиненість виробництва й цілковиту залежність від сил і дарів природи.
Рабовласницький лад — наступний суспільний лад, за якого панує приватна власність, у тому числі і на рабів (зазвичай із полонених). Перехід відбувся завдяки появі економічного надлишку (додаткового продукту), який уможливив виділення моногамної сім'ї в окрему господарську одиницю як суб'єкта приватної власності. Азійський спосіб виробництва, що існував в епоху рабства, мав специфіку: найбільшим власником землі і споруд була держава, яка використовувала примусову працю населення.
Феодальний лад — суспільний лад, за якого панівною є приватна власність на землю і частково (у деяких країнах) на селян (кріпаків). Додатковий продукт привласнювався земельними власниками у вигляді натуральної, а пізніше грошової ренти (роботи на панщині, сплати оброку продуктами або грошима).
Капіталістичний лад — сучасний суспільний лад, що характеризується пануванням приватної власності, свободою підприємництва й вільним наймом працівників.
Комуністичний лад — суспільний лад без приватної власності і ринкової економіки. Його початковою стадією вважається соціалістичний спосіб виробництва, за якого більшість засобів виробництва націоналізована й належить державі (або трудовим колективам).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічна система суспільства та її типи“ на сторінці 1. Приємного читання.
