Ринок землі: історія та сучасність

Економічна теорія. Політекономія

Проникнення ринкових сил у сферу аграрних (і суто земельних) відносин, як свідчить світова історія, скрізь відбувалося складно, причому в різних країнах з різною швидкістю та інтенсивністю. Первісна складність цього процесу зумовлювалася істотними особливостями сільського господарства, зокрема його технічною відсталістю, збереженням кріпосницьких (юридично невільницьких) відносин, міцною прив'язаністю селян до застарілих форм соціальної взаємодії та інших стереотипів поведінки. Тодішнє рутинне господарювання на селі, значною мірою ще замкнуте на власних потребах, фактично відгороджувало сільське господарство від впливу ринку та розвитку підприємництва. Такий стан речей заодно стримував і економічний розвиток країни, прирікав її населення на бідність.

Та все ж ринкові сили поступово зламали замкнутий, натуральний характер колишнього землеробського господарства. Економічна вигода, яку, за великим рахунком, несе ринок своїм учасникам, узяла гору. Автономія і незалежність сільського господарства від усієї решти економіки та її розвитку, його особливості стали усе більше розмиватися під впливом технічного прогресу та економічних реформ нової влади. До речі, і технічний прогрес, і трансформація соціально-економічних відносин (чи то через революції знизу, чи то через реформи зверху) також зобов'язані силам ринку, або тим перевагам, які відкривають особиста свобода та підприємницька ініціатива людей.

Сьогодні майже в усіх країнах світу сільськогосподарська земля у тій чи іншій мірі включена в ринковий (економічний) оборот, тобто виступає об'єктом купівлі-продажу. Це означає, що в даному випадку ринок слугує тим об'єктивним механізмом, завдяки якому здійснюється розподіл та перерозподіл прав власності на землю як економічний ресурс, а відповідно і доходів, отримуваних від аграрного виробництва.

Необхідною умовою і результатом виникнення та розвитку ринку землі є приватна власність на землю. Ринкові процеси взагалі невіддільні від приватновласницьких відносин людей: з одного боку, відчужувати через продаж можна тільки те, чим можеш розпоряджатися, тобто бути дійсним власником; а з другого, — завдяки придбанням ринкових активів, передусім засобів виробництва, збільшується чисельність ділових людей (підприємців), які організовують товарне виробництво і посилюють конкуренцію. І ця взаємодія відбувається постійно.

Питання про те, бути чи не бути ринку землі в країнах Заходу вирішила сама історія, а точніше, назріла економічна необхідність — забезпечення ефективного і конкурентоспроможного (на внутрішньому і зовнішньому ринках) аграрного виробництва. Тому приватна власність на землю і ринок землі сформувалися значно пізніше приватної власності на інші фактори виробництва та ринкового обміну взагалі. Для звичного людям віковічного способу господарювання на землі, навіть при переході від натурального аграрного виробництва до товарного, необхідною і достатньою умовою було набуття прав володіння і користування землею. Питання приватної власності, себто права розпоряджатися землею на свій розсуд, для господарника тоді особливої значущості не мало.

Історично земля належала, як правило, первісним людським (родовим) общинам, а в середні віки (кінець V — XVI ст.) у Європі за рахунок руйнування вже сусідської общини (громади), поглинання селянських наділів та залучення нових (необроблюваних і завойованих) земель великими землевласниками стали церкви, монастирі, держава. Короновані державні діячі (монархи) наділяли земельними володіннями (вкупі із сільськими і міськими поселеннями) служилих людей (знатних осіб із числа професійних військових і чиновників), які згодом ставали їх повними власниками. Тоді панівним був вислів "немає землі без сеньйора" (тобто без пана як поміщика). Великі землевласники — феодали (від лат. feodum — спадкове земельне володіння) ділили всю землю на дві частини: перша — становила їхнє самостійне господарство (маєток), яке велося з використанням примусової праці залежних селян; друга — відводилася для наділів селянам за умови виконання тими певних повинностей на користь власника землі. Така система земельних відносин зберігалася упродовж багатьох століть, допоки її в XVI — XVII ст. не підточили ринкові процеси — зростаюча переорієнтація аграрного виробництва із власних потреб на ринковий попит, накопичення грошових капіталів і перетворення феодальної землі в об'єкт викупу, майнове розшарування селянства і поява найманих робітників на селі, подекуди (як, наприклад, в Англії) насильницьке обезземелення селян заради перетворення землі в капітал тощо.

У Російській імперії, до якої входила Україна, формування ринку землі значно припізнилося. Тут його найбільше гальмували: по-перше, кріпосна система господарства, яка набувала дедалі більш жорстких форм пригноблення селянства; по-друге, общинне (громадське) землеволодіння, яке істотно обмежувало земельні права селян, проводячи часті переділи земельних ділянок і диктуючи свої сівозміни; по-третє, православне християнство, ідеологія якого нав'язувала людям пасивний, покірний спосіб життя. Збереження навіть після скасування в 1861 р. кріпосного права елементів панщинної (відробіткової) напівфеодальної системи, а також істотних обмежень особистої свободи селян з боку общини та православної релігії, зумовило повільний і болючий для селян перехід до капіталістичних методів ведення господарства. Цей період розтягнувся фактично до початку XX ст.

Спробою прискорити розвиток аграрного товарного виробництва в Російській імперії була Столипінська аграрна реформа (1906 — 1916 pp.), яка:

• скасувала викупні платежі селян за землю, проголосивши селян власниками надільної землі (у спільній власності громади залишалися луки, пасовища тощо) ;

• наділила селянські господарства правом вільного виходу з общини (громади);

• передбачала виділення земельних ділянок (хуторів) для ведення по суті фермерського господарства;

• забезпечувала через Селянський земельний банк кредитною допомогою для збільшення приватного землеволодіння (кредити терміном до 55 років);

• для пом'якшення аграрного перенаселення в країні передбачала організаційні та фінансові заходи по переселенню селян за Урал, у малозаселені регіони Сибіру (зокрема, й звільнення від податків терміном на п'ять років).

Столипінська аграрна реформа дала позитивні результати: прискорився розвиток земельного ринку і підприємництва на селі, притік інвестицій та індустріалізація аграрного виробництва. Хоча, звісно, при цьому посилилося і розшарування селянства, загострення соціальних суперечностей. Найбільше невдоволення селян викликало збереження великого поміщицького землеволодіння. Наслідком політичного розбрату стосовно реформування земельних відносин стало підступне вбивство реформатора — глави уряду і наступне за ним згортання самої реформи.

З приходом до влади більшовиків землю в країні було націоналізовано та примусово запроваджено колективні форми господарювання (радгоспи і колгоспи). Здійснювана політика жорсткого адміністрування господарського життя, нехтуючи об'єктивними економічними законами та природою людини, призвела до братовбивчої громадянської війни, жахливого голоду і під кінець існування СРСР до загострення проблем із забезпеченням населення продовольством на фоні загальної безгосподарності та марнотратства.

Безперспективність аграрного виробництва, штучно відгородженого від законів ринкової економіки, зокрема ринкового перерозподілу прав земельної власності, наочно підтверджується даними статистики. Так, СРСР і США були приблизно однаково забезпечені сільськогосподарськими угіддями: відповідно 210 і 195 млн. га. В останні два десятиліття існування СРСР у його аграрному господарстві було зайнято 21 млн. чол., тоді як у цьому ж господарстві США — лише 5 млн. чол. У той же час аграрної продукції в СРСР вироблялося в середньому 65-70% від рівня США, причому уряд СРСР весь час добивався збільшення виробництва, а уряд США намагався обмежувати його темпи, аби запобігти різким коливанням ринкової кон'юнктури (утримати цінову стабільність). Продуктивність аграрної праці в СРСР була уп'ятеро нижчою від його головного економічного і політичного конкурента: один зайнятий в сільському господарстві СРСР годував 13 чоловік населення, а один американський фермер — 65 чоловік. Таке разюче відставання у рівнях розвитку аграрного виробництва не гоже повністю списувати на відмінність природно-кліматичних умов обох країн. Головною причиною цього стало нехтування законами ринку та свободою підприємницької діяльності на землі.

У перші ж роки державної незалежності України землі і майно колективних сільськогосподарських підприємств були розпайовані і селяни номінально стали власниками своїх паїв, щоправда, процес юридичного (документального) оформлення прав індивідуальної (приватної) власності на землю затягнувся аж до наших днів. На базі розпайованої землі виникли особисті селянські, фермерські та різних видів корпоративні господарства (спілки, товариства тощо). Найпоширенішим способом використання умовних земельних паїв стала їх оренда. Та, як виявилося, номінальні (проголошені) власники так і не стали повноправними власниками своєї землі. Більшість із них змушені здавати землю в оренду фактично за безцінь, а майже третина їх поки що взагалі ніяк не розпорядилася своїми земельними частками. Водночас, використовуючи практично дарову, але чужу для себе, землю та монополізуючи ринок основних видів сільгосппродукції, потужні агропромислові корпорації (агрохолдинги) отримують надприбутки. Понад те, таке господарювання часто супроводжується порушенням вимог агрокультури — нехтуванням раціональних сівозмін, виснаженням ґрунтів, зникненням пасовищ. Головна причина такого стану речей — половинчастість земельної реформи, незавершеність інституціалізації відносин і прав власності на землю та безмежна корупція влади.

Українська держава, проголосивши селян власниками землі, не створила жодних умов для реалізації ними свого права приватної власності. Земельні паї не були відразу виокремлені в натурі (на місцевості), отож отримання землі селянами викликало супротив з боку новоутворених господарств. Не було створено земельного (іпотечного) банку для кредитної допомоги селянським господарствам. Селяни залишилися без необхідної в такій ситуації фінансової підтримки з боку уряду, не маючи змоги (без застави) взяти банківську позику, яка до того ж стала для них непідйомною (занадто дорогою).

Не було надано допомоги і не проведено належної роз'яснювальної роботи серед селян щодо самоорганізації кооперативних форм господарювання (постачальницько-збутових, кредитних та ін.), що широко практикуються в зарубіжних країнах. На ринок сільськогосподарської землі накладено мораторій, який розтягнувся більш ніж на ціле десятиліття, позбавивши селян права розпорядитися своїм земельним паєм (продати, заставити тощо).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ринок землі: історія та сучасність“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Економічна теорія як наука

  • Функції економічної теорії. Економічна наука та економічна політика

  • Методи пізнання економічних явищ і процесів

  • Зародження, основні етапи та напрями розвитку фундаментальної економічної науки

  • Марксизм

  • Неокласицизм

  • Неолібералізм

  • Частина перша. Загальні основи економічного розвитку суспільства

  • Виробництво та його основні ресурси (фактори)

  • Межа виробничих можливостей та проблема економічного вибору

  • Результат та ефективність виробництва

  • Розділ 3. Суспільні відносини власності та економічні системи

  • Структура відносин власності

  • Економічна система суспільства та її типи

  • Перехідна економіка

  • Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

  • Форми організації суспільного виробництва та обміну

  • Товар як економічна категорія

  • Розділ 5. Гроші та грошовий обіг

  • Система грошового обігу та її типи

  • Грошова маса та закон грошового обігу

  • Грошові реформи

  • Частина друга. Ринкова економіка та її суб'єкти

  • Система ринків та їхня інфраструктура

  • Розділ 7. Ринковий механізм функціонування економіки

  • Ринкова пропозиція та її фактори

  • Закон попиту і пропозиції — основний закон ринку. Механізми ціноутворення

  • Економічна конкуренція, її значення, види та методи

  • Конкуренція і монополія

  • Розділ. 8. Підприємництво та види підприємств

  • Суб'єкти підприємництва та правові форми організації підприємств

  • Форми об'єднань корпоративних підприємств

  • Взаємодія великого та малого бізнесу

  • Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства

  • Капітал підприємства, його джерела та структура

  • Оборот та амортизація капіталу

  • Витрати підприємства, їх економічна природа та види

  • Доходи та прибуток фірми

  • Економічна ефективність діяльності фірми там основні показники

  • Розділ 10. Ринок праці та заробітна плата

  • Економічна природа заробітної плати

  • Організаційні форми та системи заробітної плати

  • Номінальна і реальна заробітна плата. Диференціація рівнів заробітної плати між країнами

  • Розділ. 11. Ринок капіталу

  • Форми кредиту

  • Ринок цінних паперів, його функції та інструменти

  • Фондова біржа та її роль в економіці

  • Страховий ринок

  • Розділ. 12. Ринок землі та специфіка аграрного виробництва

  • Ринок землі: історія та сучасність
  • Рента та ціна землі

  • Проблеми розвитку аграрних господарств: ціни та доходи

  • Частина третя. Національна економіка та роль держави

  • Національний продукт та проблеми його виміру. Система національного рахівництва

  • Валовий внутрішній продукт. Національний дохід. Національне багатство

  • Ефективність національної економіки та її показники

  • Тіньова економіка

  • Розділ 14. Економічне зростання та цикли ділової активності

  • Економічне зростання: фактори та типи

  • Виробнича функція як інструмент факторного аналізу росту економіки

  • Циклічні коливання економіки, їхня природа та види

  • Розділ. 15. Безробіття та інфляція

  • Види безробіття, його показники та наслідки

  • Інфляція, її види, причини та наслідки

  • Взаємозв'язок безробіття та інфляції

  • Розділ. 16. Роль держави в ринковій економіці

  • "Провали" ринку та принципи втручання держави в ринкову економіку

  • Цілі та інструментарій державного регулювання економіки

  • Теорія суспільного вибору

  • Розділ 17. Фінансова система, податки та державний борг

  • Податки як інструмент регулювання національної економіки

  • Державний бюджет та його дефіцит. Державний борг

  • Розділ. 18. Кредитно-банківська система

  • Банківська система. Функції та операції банків

  • Банківський механізм емісії кредитних грошей

  • Політика дешевих і дорогих грошей

  • Розділ. 19. Розподіл доходів серед населення

  • Структура та показники доходів населення

  • Проблема нерівності доходів та її показники

  • Соціальна політика держави. Соціальні гарантії

  • Дилема державного регулювання доходів: ефективність чи справедливість?

  • Частина четверта. Світове господарство

  • Основні теорії міжнародної торгівлі

  • Зовнішньоторговельна політика держави: протекціонізм чи вільна торгівля?

  • Міжнародний кредит

  • Міжнародна міграція капіталу та праці

  • Міжнародна економічна інтеграція

  • Розділ. 21. Міжнародні валютні розрахунки

  • Валюта та ринок валют. Валютний курс та його роль в економіці

  • Світові системи валютних курсів

  • Фактори, що визначають валютний курс. Державне валютне регулювання

  • Розділ 22. Економічні аспекти глобальних проблем людства

  • Глобальна проблема народонаселення

  • Глобальна проблема продовольства та ресурсів

  • Глобальна екологічна проблема

  • Післямова

  • Словник економічних термінів

  • Рекомендована література