Сучасна наука віддає належне К. Марксу як досліднику, котрий, мабуть, найпершим спробував ґрунтовно розібратися в економічній історії людства і представив її у вигляді логічної системи, а не хаосу фактів. Разом із тим, формаційний підхід сьогодні піддається серйозній критиці. По-перше, відводячи вирішальну роль в людській історії матеріальному виробництву, він представляється надто жорстким і прямолінійним, позаяк ігнорує реальну багатоваріантність економічного розвитку, особливо в сучасному світі. По-друге, він абсолютизує класову боротьбу як своєрідний локомотив історії, заперечує необхідний і нерозривний зв'язок економічного життя з приватною власністю, проповідуючи на основі своєї логічної схеми настання колективістського суспільства, де вільний економічний вибір кожного буде замінено єдиним планом для усіх.
Цивілізаційний підхід до історії людства та виділення економічних систем ґрунтується на понятті "цивілізація"1, під яким переважно розуміють або тільки сучасну стадію в розвитку людства, яка прийшла на зміну варварству, або різні рівні культури в широкому смислі, які відображають стан економіки, рівень розвитку потреб і духовних цінностей людини та суспільства загалом.
Так, американський учений Л. Морган, який одним із перших серед істориків застосував цей критерій, виділяє в людській історії три великих епохи:
• 1) епоху дикості (мисливське господарство);
• 2) епоху варварства (кочове скотарство);
• 3) епоху цивілізації, яка, в свою чергу, охоплює такі цивілізації:
– аграрну цивілізацію (десять тисячоліть до Р.Х. — середина XVIII ст.; проста фізична праця, переважає сільське господарство, головний робочий орган — ноги);
– індустріальну цивілізацію (ост. третина XVIII ст. — ост. чверть XX ст.; спеціалізація й кооперація фізичної праці, переважає промислове виробництво, головний робочий орган — руки);
– постіндустріальну цивілізацію (розпочалася з ост. чверті XX ст.; витіснення живої праці з виробництва, головний робочий орган — голова).
На основі цивілізаційного підходу появилися й інші теорії, найбільш відомими серед яких є теорії стадій економічного росту У. Ростоу та інституційних змін Д. Норта.
Теорія стадій економічного росту американського економіста У. Ростоу вирізняє п'ять стадій економічного росту: 1) традиційне суспільство (примітивна техніка, сільське господарство, влада великих землевласників); 2) перехідне суспільство (централізована держава, підприємництво); 3) стадія "зрушення" (промислова революція); 4) стадія "зрілості" (НТР, зосередження населення і економіки у великих містах); 5) стадія "масового споживання" (прискорений розвиток сфери послуг і виробництва споживчих товарів).
Теорія інституційних змін американського економіста Д. Норта критерієм суспільно-економічного розвитку розглядає технологічні зміни, виділяючи таким чином три економічні системи: 1) доіндустріальну, або аграрну; 2) індустріальну та 3) постіндустріальну.
Доіндустріальна, або аграрна, економіка характеризується пріоритетністю людського фактора над речовим. її технологічний спосіб виробництва ґрунтувався на важкій ручній праці, використанні примітивних засобів праці й технологій, низькій кваліфікації, нерозвиненому поділі праці та, як правило, позаекономічному примусі до праці. Роль основних виробничих ресурсів виконували праця та земля, а основана маса життєвих благ продукувалася в аграрній сфері. Такий тип виробництва панував тисячоліттями, охопивши "кам'яний", "бронзовий" і "залізний" віки первісного й рабовласницького суспільств, східне й античне рабство, цехово-ремісничий лад феодалізму, й завершився до Першої промислової революції (кінець XVIII ст. — перша чверть XIX ст.).
• Індустріальна економіка характеризується пануванням машини над людиною, перетворенням робітника в слугу машини. Вона ґрунтується на широкому застосуванні машин і промислових технологій, фаховій підготовці робітників, поглибленому поділі та широкій кооперації праці, використанні найманої праці на постійній основі.
• Постіндустріальна економіка почала зароджуватися у середині XX ст. під впливом сучасної НТР і характеризується істотними змінами у виробництві, які знаменують собою повернення панівної ролі людини у виробничому процесі. На противагу індустріальному способу виробництва, де робітник фактично слугує додатком до машини і виконує важкі, монотонні операції, постіндустріальний технологічний спосіб виробництва вивільняє людину безпосередньо з виробничого процесу та перетворює її на його регулювальника й контролера.
Англійський історик і соціолог А. Тойнбі нарахував в історії людства близько 30 цивілізацій, з яких до наших днів залишилося лише сім, а саме ті, котрі пов'язані зі світовими релігіями: західна християнська, православна християнська, ісламська, індуїстська, далекосхідна, буддійська і християнсько-іудаїстська. Кожна з цивілізацій, на його думку, пройшла чи проходить чотири етапи: генезис, ріст, занепад і дезінтеграцію (розпад).
Цивілізаційний підхід до вивчення історії людства дозволяє виявити особливості, зрозуміти фактори розквіту та причини занепаду і зникнення колись могутніх цивілізацій. Він дає уроки сучасникам щодо важливості налагодження й підтримання добросусідських, гуманних відносин між різними країнами і народами. Між тим, на жаль, ми є свідками того, як теперішні глобалізаційні процеси економічного розвитку, наступу транснаціональних бізнесових структур призводять до розмивання й утрати національної самобутності країн, спричиняють наростання ворожості й конфліктів, як, приміром, між західною і східною цивілізаціями. А ще сучасне суспільство характеризує глибока ідеологічна та духовна криза, девальвація моральних цінностей, споживацький характер, технократичність мислення та прагматизм.
Цивілізаційний підхід економістам-теоретикам представляється занадто широким, бо розмивається специфіка організації економічного життя суспільства. І дійсно, в рамки однієї й тієї ж цивілізації включаються країни з доволі різними економічними системами, з різною економічною роллю держави.
Сучасні економічні системи класифікуються, як правило, за двома функціональними ознаками: 1) основною формою (типом) власності і 2) способом координації рішень і дій учасників господарського життя.
Цей суто економічний підхід базується на тій парадигмі, що виробничі можливості кожної людини і суспільства завжди обмежені, а тому ніхто й ніколи не уникне проблеми економічного вибору, тобто пошуку найкращого способу використання наявних ресурсів, мінімізації альтернативної їх ціни. Економіка може бути тільки економікою обмежених виробничих можливостей, її основна суперечність і джерело розвитку — суперечність між безмежними потребами та обмеженими ресурсами виробництва. Саме тому суспільство заінтересоване в ефективних механізмах узгодження, або координації, економічних рішень і дій усіх учасників економічного життя. Йдеться про те, як, скажімо, узгодити обсяги і структуру виробництва одягу чи продовольства багатьма виробниками з обсягом і структурою відповідних суспільних потреб, щоб виробники та торговці отримали достатній дохід, а споживачі задовольнили свої потреби; або як узгодити загальні виробничі потреби у робочій силі за обсягом і структурою з такими ж потребами працездатних людей у робочих місцях.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічна система суспільства та її типи“ на сторінці 2. Приємного читання.
