Знання структури відносин власності має не тільки пізнавальне, а й важливе практичне значення. Саме з приводу тлумачень суті основних форм власності, їх співвідношення та перспектив еволюції час від часу виникають бурхливі дискусії.
Відносини власності конкретизують і класифікують зазвичай за двома основними ознаками: за об'єктами та суб'єктами власності.
Об'єкти власності — це все те, що привласнюють суб'єкти: різноманітні речові блага, економічні ресурси (земельні ділянки, надра землі, рослинний і тваринний світ, засоби виробництва (капітальні блага), праця та вироблена продукція), інформація, технології, цінні папери, особисті здібності людини тощо.
Суб'єкти власності — це персоніфіковані учасники відносин, себто ті, хто привласнює об'єкти власності: окремі індивіди (сім'ї), групи людей (громади), держава, суспільство загалом.
З погляду суб'єктної структури власність сьогодні представлена складною системою, у якій виділяють типи, види та форми власності (рис. 3.1).
Насамперед, принципове значення має розрізнення двох типів власності: приватної та суспільної.
Приватна власність — це тип власності, що характеризується закріпленням прав на володіння, розпорядження й користування об'єктами власності за приватними особами (фізичними та юридичними).
Приватна власність у реальній дійсності існує в двох основних видах: індивідуальна та групова (корпоративна).
Індивідуальна приватна власність — це власність самих громадян, яка на практиці представлена у формі одноосібної та сімейної власності. Вона є найбільш поширеним видом власності, адже її об'єктами є приватні оселі, особисте майно та, як правило, невеличкі крамниці, кафе, майстерні, ферми тощо.
Рис. 3.1. Структура власності в сучасній економіці
Намагання виділити серед приватної власності ще й індивідуально-трудову та індивідуальну з використанням найманої праці, як це пропонують автори деяких навчальних посібників, не є обґрунтованими. За сучасних умов практично жоден (!) господарюючий суб'єкт, керуючись у своїх рішеннях критерієм альтернативних витрат, не обходиться без залучення найманих працівників.
Групова, або корпоративна, приватна власність — це власність створених людьми юридичних осіб (підприємств, фірм, організацій, установ). її різновидами є кооперативна і колективна власність, пайова та акціонерна власність, власність різних громадських організацій.
Кооперативна власність — це власність певної групи людей, які добровільно об'єдналися на основі членства для здійснення спільної господарської діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Таке об'єднання передбачає також внесення паїв його учасниками у вигляді певного майна та/чи коштів. На основі кооперативної власності функціонують, зокрема, житлові, гаражні, дачні, торговельно-закупівельні, транспортні та інші кооперативи.
Колективна власність (так звана робітнича власність, або власність трудового колективу) — це спільна власність працівників підприємства, набута ними шляхом викупу у держави чи іншого суб'єкта. У разі викупу орендованого підприємства за рахунок нагромадженого прибутку власність стає тимчасово єдиною і неподільною, а у разі викупу за рахунок особистих доходів його працівників як внесків — пайовою. У розвинених країнах вона зазвичай практикується за фінансової підтримки уряду.
Пайова власність — це спільна власність, що виникає на пайовій основі за участю кількох фізичних та/чи юридичних осіб. Тут пайовики, або компаньйони (партнери), зберігають свої персональні частки власності зазвичай у грошовій формі і домовляються з-поміж собою щодо способу управління об'єктом власності.
Акціонерна власність — це також пайова власність, але її учасники — широкий загал акціонерів, які можуть зазвичай за власним бажанням реалізувати свої титули власності — акції, що убезпечує підприємство від фізичного розчленування у разі вибуття когось із співвласників. Через розпорошеність акцій товариства (велику кількість співвласників) дрібним акціонерам залишається лише право володіння капіталом підприємства, тоді як права розпоряджатися й контролювати його реально перехоплює власник (консолідований власник) контрольного пакету акцій. У розвинених країнах зазвичай безпосереднє керівництво акціонерним підприємством передається найманим менеджерам як фахівцям. Участь в акціонерній власності зазвичай мотивується можливостями: а) отримання дивідендів; б) збагачення за рахунок курсової різниці у ціні акцій; е) використання фінансового потенціалу акціонерного підприємства для здійснення великих бізнес-проектів. У формуванні акціонерної (та пайової) форми власності деінде приймають участь держава та органи місцевого самоврядування.
Власність громадських організацій — це неподільна власність різного роду громадських організацій: політичних партій, професійних спілок, релігійних організацій, спортивних товариств, об'єднань співвласників багатоквартирних будинків тощо. Така власність створюється за рахунок внесків членів, пожертвувань або передачі державного майна.
Суспільна власність — це такий тип власності, який, на противагу приватній власності, утверджує рівність прав усіх співвласників, а саме уможливлює відкритий для усіх громадян країни доступ до певних благ або ж передбачає певний режим використання об'єкта власності з посиланням на національні інтереси. Наприклад, державні й комунальні автошляхи, парки відпочинку та музеї доступні усім, без виключення; держава гарантує надання громадянам безплатної вищої освіти, але на конкурсній основі; державна служба безпеки піклується про захист національних інтересів, але специфіка її діяльності зобов'язує суворо оберігати державні таємниці (бути закритим відомством).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура відносин власності“ на сторінці 1. Приємного читання.
