Легкові автомобілі вже перестали сприйматися нами як предмети розкоші, бо стали звичним засобом життя. Сучасні їх моделі відзначаються не лише підвищеною комфортністю, а і здатністю розвивати величезну швидкість. Проте навряд чи хтось ризикне скористатися максимальною їхньою швидкістю. І це не тільки через брак ідеальних і прямих доріг, а ще й тому, що потрібно рахуватися із інтенсивністю дорожнього руху, можливою появою попереду форс-мажорних подій, природною обмеженістю людської реакції тощо.
Саме так і ринкова економіка як саморегулююча система економічних зв'язків працює на користь суспільства. Вона приводить в дію потужні стимули до підприємницької активності, до збагачення підприємливих людей, спрямовуючи водночас силами конкуренції їхню ініціативу на максимальне задоволення різноманітних суспільних потреб. У цьому плані ринок і виховує людей, і створює матеріальну основу для зростання добробуту всіх.
Але суспільство не може цілком покладатися на ринок. І дійсно, сам по собі ринок не може гарантувати високі доходи усім членам суспільства, включаючи інвалідів, важко хворих, пенсіонерів та інших. Більше того, він не гарантує цього навіть усім працездатним людям, тобто й половині суспільства. Ринок як конкурентна система містить багато ризиків, зокрема таких як втрата роботи, отримання збитків чи банкрутство власного бізнесу. В ринковій економіці ніхто не може бути певен у довготривалій стабільності своїх доходів.
Між тим, живучи в сучасному цивілізованому суспільстві, кожна людина як особистість повинна мати і таки має право на соціальний мінімум (мінімальну заробітну платню і пенсію, загальнодоступну шкільну освіту тощо). Допомагати нужденним — це не тільки справа поодиноких благодійників, але й обов'язок сучасної держави як суспільного органу. Цю місію держава реалізує через соціальну політику.
Соціальна політика держави — це система цілей і засобів по регулюванню соціально-економічних умов життя суспільства, забезпеченню добробуту усіх його членів.
Соціальна політика держави не зводиться лише до надання матеріальної підтримки нужденним людям, як це часом здається на перший погляд. Вона значно ширша за своїм змістом і включає два головних напрямки (рис. 19.4).
Рис. 19.4. Головні напрямки соціальної політики держави
Щодо працездатної частини громадян держава створює сприятливі умови та стимули для їх ділової активності (у бізнесі та праці), аби вони могли заробляти якомога більші доходи, звісно, дотримуючись чинного законодавства. Задля цього, судячи зі світової практики, держава застосовує такі заходи:
• дерегуляція бізнесу, тобто звільнення його від бюрократичних перешкод, надання суб'єктам господарювання свободи дій, але в рамках закону і сурової відповідальності;
• заохочення малого бізнесу (надання кредитів, податкових пільг, технічної та іншої допомоги);
• підтримування високого рівня зайнятості в країні (створення нових робочих місць, сприяння професійному навчанню, перекваліфікації і працевлаштуванню, переселенню в райони дефіциту трудових ресурсів);
• регулювання трудових відносин (тривалості робочого часу, відпусток, охорони праці тощо).
Соціальний захист громадян передбачає встановлення державою певних соціальних гарантій, які закріплюються Конституцією (Основним законом) як права та обов'язки громадян і держави.
Соціальні гарантії держави — це її зобов'язання перед суспільством щодо формування певного стандарту (рівня) добробуту людини, сім'ї.
В основу розрахунку величини соціальних гарантій зазвичай закладають прожитковий мінімум, який визначається за вартістю споживчого кошика. Прожитковий мінімум є дуже важливим соціально-економічним нормативом для визначення:
• величини обов'язкової мінімальної оплати праці в країні;
• розміру мінімальної пенсії за віком;
• допомоги багатодітним родинам;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальна політика держави. Соціальні гарантії“ на сторінці 1. Приємного читання.
