Капітал як фундаментальна категорія ринкової економіки
Капітал — одна з фундаментальних, або основоположних, категорій економічної науки. Це видно навіть із назви праць видатних економістів-теоретиків. Для прикладу можна взяти, зокрема, "Капітал" К Маркса, "Капітал і прибуток" Є. Бем-Баверка, "Природа капіталу і прибутку" І. Фішера, "Вартість і капітал" Дж. Гікса. Систему ринкового господарства теоретики також називають капіталістичною системою, або капіталізмом.
Поняттям "капітал" (від лат. — головний) зазвичай називають багатство, цінності, або ресурси, володіння якими дає змогу вести підприємницьку діяльність. Це поняття сьогодні має широкий і вузький зміст. У широкому змісті капіталом називають матеріальні і нематеріальні цінності (засоби виробництва, товари, гроші, нерухомість, цінні папери, людські здібності, освіту і кваліфікацію працівників тощо), використання яких приносить дохід, слугує джерелом збагачення свого власника. У вузькому значенні капітал стосується одного з базових виробничих ресурсів, який застосовують у виробничому процесі поряд із живою працею та природними ресурсами. Це — засоби, створені людьми, для виробництва нових благ, або реальний (фізичний) капітал.
Однак, суть капіталу значно глибша, його роль не зводиться лише до простого елементу процесу праці. Це складна економічна категорія, з приводу якої думки економістів-теоретиків давно розійшлися. Узагальнюючи погляди науковців на суть та природу капіталу, можна виділити три найбільш поширені теорії капіталу: речову, класову та суб'єктивістську.
Речову теорію капіталу розвинули, головним чином, класики й неокласики. Класична політична економія в особі А. Сміта, Д Рікардо, Дж.С. Мілля, Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса та ін. трактувала капітал як речове багатство, що використовується з метою отримання прибутку. Джерелом цього багатства, вважали вони, є суспільна праця, яку власники капіталу зуміли заощадити й накопити. Тому капітал, втілений у засобах виробництва, — це результат ощадливості і вмілого господарювання тих, хто його має.
Так розумів сутність капіталу й неокласик А. Маршалл, який писав, що для того, аби нагромадити капітал, "люди повинні діяти вичікувально: вони повинні "очікувати" та "заощаджувати", повинні жертвувати теперішнім заради майбутнього". Речову концепцію капіталу підтримали у XX ст. такі відомі економісти, як І. Фішер, Дж Гікс, П. Самюелсон та ін.
Класову теорію капіталу висунув у середині XIX ст. К. Маркс. Він підійшов до капіталу як категорії соціального характеру. У його теорії капітал — це самозростаюча вартість, себто така, яка в результаті експлуатації найманої праці приносить додаткову вартість. Капітал, наголошував він, це не річ, а суспільне відношення, яке представлене у речі і надає цій речі специфічний суспільний характер. "Капітал, — писав Маркс, — виникає тільки там, де власник засобів виробництва та життєвих засобів знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця своєї робочої сили, і вже ця історична умова містить у собі цілу світову історію". За його образним висловом, "капітал — це мертва праця, що, як вампір, оживає лише тоді, коли вбирає в себе живу працю і живе тим повніше, чим більше живої праці він поглинає". Як бачимо, у даній теорії капіталу однозначно переважає класовий, ідеологічний підхід: капітал — це знаряддя і носій відносин експлуатації (гноблення) робітників буржуазією і, отже, зі знищенням цих відносин, пророкував Маркс, категорія "капітал" відімре.
Суб'єктивістську теорію капіталу першими запропонували представники австрійської наукової школи (К Менгер, Є. Бем-Баверк, Ф. Візер). Згідно з їх поглядами, блага стають цінностями тільки завдяки суб'єктивно-психологічним оцінкам людей, які, виходячи з факту обмеженості благ, керуються принципом спадної граничної корисності. Таке трактування капіталу, як і класичне, набуло широкої популярності в економічній теорії.
Наразі ідеологічно неупереджені економісти вважають, що капіталом може бути будь-який (матеріальний чи нематеріальний) об'єкт власності, який приносить регулярний дохід. Капіталом вважається і час, бо за уміле його використання люди також отримують певні доходи. А дохід, як стверджує економічна теорія, — це винагорода за відмову від задоволення теперішніх особистих потреб заради майбутніх, так би мовити ціна жертви.
Відповідно до наведених вище трактувань капіталу учені вибудовували свої теоретичні системи, намагаючись розібратися у складній реальній дійсності господарського життя суспільства. Та, попри наявність в економічній теорії різних поглядів на суть капіталу, їх об'єднує те спільне, що капітал — це здатність приносити дохід.
У сучасній економіці капітал функціонує у різних сферах і в різних формах. За сферами функціонування виділяють такі основні форми капіталу:
• продуктивний, або виробничий, капітал, який функціонує у виробничій сфері і приносить дохід у формі прибутку;
• торговельний капітал, який функціонує у сфері товарного обміну і приносить дохід у формі торговельного прибутку;
• позичковий капітал, який функціонує у сфері кредитних відносин, приносячи дохід у вигляді проценту;
• капітал у формі прав власності — на землю, будинки (квартири), майно, цінні папери тощо. Капітал у формі нерухомості приносить дохід у вигляді орендної плати (ренти), а у формі акцій — дивіденди.
Такий широкий простір і розмаїття форм функціонування капіталу є свідченням його надзвичайно важливої ролі в ринковій системі господарювання, передусім у підприємницькій діяльності, у сфері бізнесу.
Капітал підприємства, його джерела та структура
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства“ на сторінці 1. Приємного читання.
