Це економічне вчення виникло за умов піднесення робітничого руху в країнах Західної Європи у 30-40-х рр. XIX ст., яке було спричинене негативними наслідками ранньої стадії індустріалізації виробництва (значним подовженням робочого дня, безробіттям, низькою платнею, виробничим травматизмом). Економічна теорія Карла Маркса — це альтернатива класичній політекономії, це відверто класове вчення, теорія революційної боротьби робітників за визволення з-під гніту капіталу (приватної власності). Основна праця Маркса "Капітал", за висловом його соратника Ф. Енгельса, є "Біблією робітничого класу" (перший том вийшов у світ 1867 р.).
Марксистська політична економія ґрунтується на таких положеннях: 1) із теорії трудової вартості англійських класиків логічним способом виведена теорія додаткової вартості, що розкриває "таємницю експлуатації найманої праці капіталом" — привласнення кожним капіталістом неоплаченої частини вартості створеного робітниками продукту; 2) зроблено висновок про неминучість загибелі капіталістичної системи, оскільки у ній закладені антагоністичні суперечності: становище робітників буде невпинно погіршуватися через низьку платню, що спричинює зниження купівельної спроможності населення, а відтак, наближення криз перевиробництва і соціального вибуху; 3) прогнозується майбутнє, коли основні засоби виробництва будуть націоналізовані і на цій основі зорганізується безринкове планове колективне господарство (комунізм); у такому суспільстві люди житимуть за принципом "від кожного за здібностями, кожному за потребами".
Наприкінці XIX ст. у стані марксистів стався ідейний розкол на затятих послідовників вчення Маркса та його поміркованих критиків. У лоні перших найпомітніші дві ліворадикальні доктрини: ленінізм у Росії (XX ст.) та маоїзм у Китаї (50-70-ті рр. XX ст.).
На ґрунті переосмислення марксизму під впливом нових реалій економічного і соціально-політичного життя країн Заходу зародилися течії соціал-реформізму (кін. XIX — XX ст.) та радикальна політекономія (50-70-ті pp. XX ст.).
У колишньому СРСР марксистське економічне вчення як марксистсько-ленінське було перетворено в державну ідеологію. За іронією долі, Маркс, який критично переосмислив усі існуючі до нього економічні теорії й рішуче відкидав будь-які догми, був у радянські часи відмежований від усякої критики, а його теорія, позбавлена творчого розвитку, звелася до догми на кшталт релігії. Самоізоляція марксизму його ж ревнивими захисниками призвела це вчення до глибокої кризи.
Історична школа в економічній науці склалася в Німеччині в середині XIX ст. Піддавши критиці класичне, а згодом і марксистське, вчення, ця генерація науковців заперечувала існування загальних закономірностей економічного розвитку й акцентувала увагу на його національній специфіці, тобто вирішального значення надала особливостям умов господарського розвитку конкретної країни. "Стара історична школа" (Ф. Ліст, В. Рошер, К. Кніс) вважала предметом економічної науки вивчення історії національного господарства і, зважаючи на тодішню економічну відсталість Німеччини, обґрунтувала необхідність протекціоністської (захисної) політики держави. "Нова історична школа", що виникла пізніше (Г. Шмоллєр, Л. Брентано, К. Бюхер, В. Зомбарт), наголошувала на значущості для розвитку економіки соціальних інститутів, особливо правового та етичного регулювання з боку держави і профспілок.
Маржиналізм
Це новий напрям в економічній науці, що виник у другій половині
XIX ст. і знаменував собою "маржиналістську революцію". Він розвинувся у ході гострої ідейної боротьби з марксизмом як продовження класичних традицій. Цей, по суті, неокласичний напрям економічної науки був представлений чотирма школами: математичною, австрійською, кембриджською та американською.
Загальні основи маржиналістської (неокласичної) економічної теорії: 1) свідомий відхід від класово-політичних оцінок економічних процесів і зосередження уваги на "чистій економіці", тобто на вивченні функціональних зв'язків і залежностей на мікрорівні ринкової системи; 2) основне завдання науки вбачається у пошуку ефективних економічних рішень, виходячи з обмеженості виробничих ресурсів; 3) основним стає кількісний аналіз, що здійснюється за методом маржиналізму (від франц. marginal — межа, грань), тобто використання граничних (max чи min) величин, отримуваних у результаті послідовних змін взаємозалежних явищ; 4) вирішального значення набувають суб'єктивно-психологічні оцінки й мотиви поведінки "економічної людини", котра керується принципами раціональності й корисності.
У когорті найвидатніших представників маржиналізму виділяють німця Г. Госсена, австрійців К. Менгера, Ф. Візера і Є. Бем-Баверка, англійців А. Маршалла і В. Джевонса, француза Л. Вальраса, американця ДжБ. Кларка. Помітний внесок у світову економічну науку з погляду маржиналістських розвідок внесли також українські економісти Михайло Туган-Барановський і Євген Слуцький, які є найбільш знаними економістами-теоретиками України за всю її минувшу історію.
Маржиналістський напрям досліджень заклав основи мікроекономічного аналізу як нової галузі економічної теорії. Фундатором цього аналізу став вище згаданий Альфред Маршалл, його головна праця -"Принципи економіко" (1890 p.).
Неокласицизм
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Марксизм“ на сторінці 1. Приємного читання.
