Із глобальною демографічною проблемою тісно пов'язана продовольча проблема. Власне кажучи, це двоєдина проблема. Головна суть продовольчої проблеми людства сьогодні — це проблема подолання дисбалансу між надмірним ростом населення у країнах, що розвиваються, та їхньою економічною відсталістю.
Продовольча проблема світу проявляється у гострій нестачі продуктів харчування у бідних країнах, недоїданні і голодуванні тамтешнього населення, а також у незбалансованості і неповноцінності харчування людей.
Так, на початку 1990-х рр. загальна кількість потерпаючих від голоду у світі оцінювалася, за даними ФАО, у 500-550 млн. осіб, а тих, хто недоїдає, — 1-1,3 млрд. Голод, певна річ, — явище, притаманне найбіднішим країнам. Недоїдання почасти поширене в усіх країнах, хоча в економічно розвинених його найменше. На відмінну від бідних країн, у більш-менш розвинених країнах недоїдання та незбалансоване харчування пояснюється, головним чином, нерівністю сімейних доходів, яка є об'єктивним наслідком ринкової системи господарювання.
Позитивне вирішення глобальної продовольчої проблеми потребує комплексного підходу, який включає:
• забезпечення розвитку та ефективності виробництва продуктів харчування у самих країнах, що мають серйозні продовольчі труднощі;
• обмеження росту населення у відсталих країнах до можливостей його прогодування власним виробництвом;
• надання ефективної допомоги відсталим країнам зусиллями і ресурсами світового співтовариства (фінансової, гуманітарної, науково-технічної тощо).
Між тим, серед дослідників майбутнього світу лунають голоси про наближення глобальної продовольчої кризи на кшталт того, як людство має готуватися до невідворотної енергетичної кризи, пов'язаної із вичерпанням природних запасів нафти, вугілля, торфу, газу тощо. Продовольча криза носитиме планетарний характер, її відчують на собі усі народи. Наближення глобальної продовольчої кризи пов'язують із багатьма причинами, зокрема:
зі швидким збільшенням чисельності населення світу;
зі зменшенням сільськогосподарських угідь (відведенням продуктивних земель під забудову міст, промислові об'єкти, шляхи сполучення, військові полігони тощо);
- зі збільшенням обсягів вирощування зернових задля виробництва біопального, яке стимулюється урядами;
зі змінами клімату та природними стихійними лихами, які почастішали і приносять аграріям колосальні збитки;
- зрештою, із виснаженням родючих ґрунтів, запасів прісної води. Крім названих вище причин, у невідворотності світової продовольчої кризи звинувачують західну ринкову економічну систему (модель організації господарського життя), яка ґрунтується на людській схильності до наживи, до швидкого збагачення усіма доступними засобами. У центрі цієї критики стоять, як правило, сучасні ТНК, які експлуатують країни, що розвиваються, нав'язуючи їм "ножиці цін", збут застарілої техніки і технологій, низькоякісної продукції. А ще ринок звинувачують у тому, що розвинені країни "переманюють мізки" із бідних країн, а міжнародні фінансові організації "душать" позичальників дорогими кредитами, стримуючи таким чином розвиток їхніх країн.
Привертає до себе увагу і такий парадокс. У той час, коли цілі країни живуть в умовах голоду і хронічного недоїдання, в індустріально розвинених країнах звичним явищем стало масове викидання решток їжі на смітник (щоправда, у спеціальні контейнери). Тільки у країнах ЄС щорічно кожна сім'я в середньому вибраковує близько 180 кг харчів. Таке ставлення людей до продуктів харчування пояснюється не тільки напруженим ритмом життя, необхідністю припасати продукти на робочий тиждень і більше та наявністю холодильників. Одним із чинників такої поведінки є маркування продуктів із зазначенням мінімального терміну зберігання, у чому, певна річ, заінтересовані товаровиробники.
Одним із перспективних шляхів запобігання продовольчій кризі називають використання величезного потенціалу Світового океану (морів та океанів). Ідеться про розширення виробництва та видобування продуктів харчування у його водах (риб, водоростей і т.ін.).
Суть глобальної ресурсної проблеми у тому, що людство своїм виробництвом вже не може безмежно відбирати у природи ресурси, дбаючи про своє щасливе майбутнє. Це зумовлено тим, що: по-перше, багато із цих ресурсів є невідновлюваними і близькі до свого вичерпання; по-друге, їх інтенсивний видобуток, переробка і використання часто наносять велику шкоду довкіллю, руйнуючи існуючу рівновагу у природній системі існування людства.
Дана проблема, як і інша глобальна проблематика, стала активно обговорюватися відносно недавно, кілька десятиліть назад. Початок цьому поклав Римський клуб. Римський клуб — це міжнародна неурядова організація, що об'єднує відомих науковців, бізнесменів, колишніх державних діячів, які переймаються актуальними проблемами людства, їх аналізом та прогнозуванням. Цей клуб було створено у 1968 р. за ініціативи італійського економіста і підприємця А. Печчеї. Формувався він як незалежна і авторитетна група експертів-футурологів для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства, а також інтелектуального сприяння діяльності міжнародних організацій та урядів країн. Прикметно, що найперша доповідь Римського клубу, яка викликала широкий міжнародний резонанс, мала назву "Межі зростання" (1972).
За дослідженнями експертів Римського клубу 2001 р., природні запаси міді та природного газу будуть вичерпані протягом 49 років, нафти — 50, алюмінієвих руд — 55, свинцю — 64, вугілля — 150, хрому — 154, заліза — 173 роки. Причому, ці терміни вичерпання ресурсів обчислювалися із тим припущенням, що протягом наступних десятиліть розвідані запаси корисних копалин ще збільшаться уп'ятеро. Щоправда, пізніші дослідження, проведенні під егідою ООН, дають більш оптимістичні прогнози. Зокрема, американський економіст В. Нордгаус у праці "Ресурси як обмежувач зростання" каже, що науково-технічний прогрес принесе нам відкриття ще величезних запасів мінеральних ресурсів, яких вистачить надовше, аніж пророкували експерти Римського клубу.
Та, як би там не було, раніше чи пізніше, але криза сировинна й енергетична наступить. Тому нинішнє покоління людей має потурбуватися про долю майбутніх поколінь, аби не поставити їх перед катастрофою. Для цього потрібно відкривати не тільки додаткові джерела природних ресурсів (наприклад, у водах і на дні Світового океану, у космосі), але й винаходити нові, більш ефективні способи їх видобутку, переробки та споживання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глобальна проблема продовольства та ресурсів“ на сторінці 1. Приємного читання.
