Перехідна, або трансформаційна, економіка — це стан економіки у період зміни суспільно-економічних систем, переходу від однієї системи до іншої, більш ефективної.
Зміна практично усіх названих вище епох та типів економічних систем означала перехідний, або трансформаційний (транзитивний), стан економіки. Перехідний період (стан) закінчується повним утвердженням нової економічної системи.
Слід зауважити, що усі досоціалістичні економічні системи виникали в ході природно-еволюційного розвитку, і лише згодом наука намагалася теоретично осмислити їх. Соціалістична ж (централізовано-планова) економіка, навпаки, спочатку виникла як ідея, теорія, а потім цю теорію спробували реалізувати на практиці насильницьким (революційним) шляхом.
Одержавлення економічного життя стало своєрідним експериментом XX ст., у який було втягнуто понад три десятки країн і народів світу. Він обернувся для них колосальними матеріальними і людськими жертвами, спотворенням економічних зв'язків, відсталістю й бідністю більшості населення, моральною деградацією людини. Отож, цілком закономірно: що тривалішим було насилля над економікою й людиною у тій чи іншій країні, то складнішим і болючішим для неї став перехід до свободи і ринкової економіки.
Для України, зокрема, перехід до ринку виявився надзвичайно проблематичним і драматичним, адже, як зазначалося вище, у критичній ситуації (розпаду радянської імперії) їй довелося негайно приступити до вирішення одразу чотирьох ключових історичних завдань, а саме: 1) формування власної держави, 2) політичної нації, 3) громадянського суспільства та 4) ринкової економіки. Вирішення цих завдань у розвинених країнах Заходу зайняло кілька століть, а тому ні вітчизняні, ні західні інтелектуали виявилися неготовими запропонувати Україні (й іншим подібним країнам) раціональну концепцію й стратегію реформ. Відтак постсоціалістичне суспільство змушене вирішувати свої проблеми фактично методом проб і помилок. Більше того, шалений опір реформам чинять аморальні політики, чиновники, котрі обіймають посади у віджилих владних структурах, керівники й власники підприємств, котрі бояться втратити господарську владу і тіньові доходи, криміналітет, що обслуговує інтереси вдасть імущих. Гальмуванню реформ сприяє також пасивність населення, занижений рівень громадянської самосвідомості.
У перехідний період постсоціалістичне суспільство приречене здійснювати трансформацію неринкової (командної) економіки у регульовану ринкову. Ця трансформація носить інверсійний характер. Але, тим не менш, сам перехід до ринку чи ринкова економіка не повинні розглядатися як стратегічна мета уряду — негоже підміняти мету засобом її досягнення. Кінцевою метою економічної політики має слугувати досягнення високої ефективності економіки як основи стабільного добробуту населення. Засобом досягнення її є система регульованих ринкових відносин, або ринкова економіка.
Основні завдання економічної політики держави у перехідний період:
• лібералізація економічного й політичного життя країни (створення умов для вільного підприємництва, законодавче обмеження прямого втручання чиновників в економіку. Лібералізація суспільних відносин означає не лише розкріпачення енергії та ініціативи людей, розширення меж особистої свободи, але й водночас підвищення міри особистої відповідальності за власні рішення і дії);
• макроекономічна стабілізація (приборкання інфляції, подолання платіжної та бюджетної криз, підтримування соціальних стандартів життя населення);
• формування розвиненої системи відносин приватної власності (приватизація державних підприємств, забезпечення рівних для усіх умов господарювання, надійний захист державою права приватної власності);
• створення ринкової інфраструктури (інститутів ринку, які функціонально забезпечують ефективні господарські зв'язки виробників та споживачів: комерційних банків, бірж, аудиторських, консалтингових, інвестиційних компаній, рекламних агенцій тощо);
• проведення масштабних і глибоких структурних змін в економіці, спрямованих на технологічну модернізацію виробництва, інноваційний розвиток, прискорене й ефективне входження країни у світове господарство.
Як показала практика, постсоціалістичні країни використали дві основні моделі (варіанти) ринкової трансформації економіки: 1) модель поступових та 2) модель радикальних змін.
Модель поступових реформ, або політика градуалізму, виявилася практично прийнятною лише для Китаю. І не випадково. Наявність сильної, навіть жорсткої політичної влади та позитивна роль конфуціанської4 ідеології стали там вирішальним фактором успішного просування реформ: пошуку можливостей модернізації економіки, зокрема створення умов для зародження приватного сектора як конкурента державному сектору, з одного боку, та комерціалізації і наступного переходу до поступової приватизації державних підприємств, із другого.
Модель радикальних реформ, або політика "шокової терапії", реалізована в інших постсоціалістичних країнах, у тому числі й в Україні. Тут, навпаки, ставка зроблена на лібералізацію внутрішньої й зовнішньої торгівлі, на швидку й масову приватизацію державних підприємств як основу виникнення приватного сектора економіки. Для країн Центральної Європи і Балтії такий варіант став прийнятним, головним чином, як шлях якнайшвидшого "повернення в Європу", адже їх у 40-х рр. силоміць втягли в соціалістичний експеримент. Для України й інших східноєвропейських країн вибір на користь радикальних ринкових реформ диктувався раптовим розпадом радянської імперії, розривом господарських зв'язків, слабкістю політичної влади, активізацією тіньової приватизації державної власності й іншими чинниками.
Слід зауважити, питання щодо того, чи упустила Україна свій шанс поступових реформ, з найменшими економічними і соціальними потрясіннями для населення, залишається дотепер спірним для науковців. Ми ж вважаємо, що сама постановка такого питання є наївною, бо далека не тільки від суворих реалій сьогодення, але й нехтує історичним досвідом генезису і розвитку капіталізму. В дійсності такого шансу ні в України, ні ще раніше в СРСР, не було, оскільки бракувало сильної політичної влади й авторитетного загальнонаціонального лідера. Та найочевидніший аргумент на користь цієї думки той, що українське суспільство, зазнавши колосальних втрат, дотепер (!) не спромоглося добитися від влади чіткої далекосяжної стратегії (програми) ринкових реформ і політичної волі її здійснювати, не має гарантій захисту "правил гри" (передусім, специфікованих прав власності), не домоглося відокремлення держави (чиновників) від бізнесу.
Досвід ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах показує, що перехід до ринкової економіки є складним і тривалим процесом, у якому можна виділити три основні етапи та закономірності суспільних перетворень:
I етап — початковий ("дикий", "хижацький") капіталізм, характерні риси якого:
• первісне нагромадження капіталу;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Перехідна економіка“ на сторінці 1. Приємного читання.
