Професор економіки Лозаннського університету
Основний твір - "Курс політичної економії" (1896)
Методологія.
Парето здійснює поділ економічної науки на дві взаємопов'язані частини: "чисту" і прикладну економіку. Чиста економічна наука, у свою чергу, поділяється на статику і два види динаміки - один вид досліджує послідовні стани рівноваги, а інший - рух економічного явища. Головне завдання "чистої" економічної науки полягає у розробці синтетичної концепції економічної рівноваги, в якій, проте, існують розбіжності між теорією і конкретними явищами. Дослідженням даних відхилень повинна займатись прикладна економічна наука.
Парето вважає, що основним недоліком існуючої теоретичної економіки є, перш за все, домінування причинно-наслідкового аналізу. Економіка ж, на думку автора, представляє собою настільки складне і багатофакторне явище, що без застосування математичних методів дослідження пізнати її неможливо. Ось чому поряд із аналізом окремих процесів, окремих категорій стоїть проблема зв 'язку усіх цих елементів у єдину систему і надання математичної інтерпретації основним її кількісним залежностям. Іншими словами, виникає необхідність розробки універсальної системи рівнянь, яка б змогла охопити господарський процес в цілому, охарактеризувати дану економічну систему і умови встановлення в ній рівноваги. У подальшому, вважає вчений, слід зосередитись на уточненні кількісних співвідношень, розробці таких математичних формул, які б були максимально наближеними до реальної дійсності і могли пояснити окремі категорії. Усі ці кроки до пізнання економічних явищ Парето втілив у розробленому ним же логіко-експериментальному методі, сутність якого полягає у розкритті внутрішньої логіки моделі загальної рівноваги, що підійшла б до будь-якої суспільно-економічної системи, а також поєднанні її результатів із конкретними фактами, якомога більшою кількістю відхилень від абстрактної теоретичної побудови.
Теорія граничної корисності.
Парето вважає, що у реальному житті існує взаємозалежна система споживання, в якій окремі елементи впливають на загальну корисність. Дійсно, людина споживає не один якийсь вид продукту (х), а цілий комплекс благ (х, у, z,...ri), причому одне благо може заміщувати інше. Тому відділити функцію корисності одного блага від функції корисності іншого блага досить складно, адже всі вони разом впливають на загальну корисність. Виходячи з цього, Парето визначає граничну корисність окремого блага (за його термінологією "офелеміта елементаре") як першу похідну від загальної корисності запасу благ, що входять до споживання даного індивіда. Тепер замість окремих функцій корисності певних благ (MUx, MUy, MUz ... MUn) автор використовує єдину узагальнену функцію (MUxyzn), в якій між благами і їх корисностями існує взаємозалежність субституційного або комплементарного характеру.
Подібна інтерпретація такої функції поставила під сумнів гіпотезу про можливість вимірювання і порівняння споживачем граничної корисності для різних благ. "Людина, - пише Парето, - може знати, що третя склянка вина надасть їй менше насолоди, ніж друга склянка, проте вона ніяким чином не може визначити, яку кількість вина вона повинна отримати після другої склянки, щоб отримати насолоду, рівну від цієї склянки вина. Звідси складність розглядати корисність як величину".
Ось чому замість розгляду безпосередньо корисностей, Парето виходить із спостереження емпіричних фактів переваги споживачами одних товарів іншим.
Криві байдужості й теорія попиту.
На основі вивчення поведінки споживача Парето складає таблицю різних оцінок певних товарів і приходить до висновку, що, змінюючи кількість товарів, можна отримати нескінченну множину їх комбінацій. Останні можуть набувати різних значень для споживача, хоча деякі із них будуть рівнозначними. Тобто, із заміною однієї комбінації благ на іншу споживач нічого не виграє і не програє, а знаходиться на тому ж рівні споживання, коли скорочення однієї кількості товару компенсується рівнозначним збільшенням іншої кількості. Такі комбінації благ, нанесені на графік і поєднані єдиною лінією, Парето називає кривою байдужості.
Слід зауважити, що свої графічні моделі автор будує у тривимірному просторі. Так, крива байдужості на одній площині відображає ті комбінації благ, які дають споживачу однакову корисність. Ті ж комбінації, яким споживач віддає перевагу, оскільки вони означають для нього більше задоволення, лежать на більш високій площині, на розташованих вище кривих байдужості. Третій вимір, висота, потребував би накреслити на діаграмі третю, вертикальну вісь. Цю проблему графічного зображення вирішує картографія.
Як ізогіпси поєднують на карті місця однакової висоти, так криві байдужості поєднують точки однакового задоволення, яке отримує споживач від різних комбінацій двох чи більше благ. Тому для простоти викладення необхідно використовувати картографічну техніку і подавати моделі у традиційній системі координат.
За Парето, криві байдужості можуть мати різну форму. Якщо із благ А і В, якими володіє споживач, тільки одне благо А бажане і корисне, а інше не представляє ніякої самостійної корисності, то криві байдужості перетворяться у прямі, паралельні осі ординат. Якщо блага А і В є строго комплементарними, так, що всякому збільшенню (зменшенню) одного блага повинно відповідати певне збільшення (зменшення) іншого блага, то криві байдужості мають форму прямих, які перетинаються під прямим кутом. Нарешті, Парето розглядає ще один досить важливий випадок, коли одне благо може завжди у певній пропорції заміщувати інше благо, наприклад, коли 4А завжди рівнозначні 3В. Тоді криві байдужості будуть зображуватися у вигляді прямих під певним кутом.
Незважаючи на розмаїття форм кривих байдужості, всі вони мають одну загальну рису: вони не можуть бути випуклими, кут нахилу прямих чи дотичних до кривих не може бути тупим, тобто більше прямого. Це пов'язано з тим, що потрібно збільшувати кількість одних товарів, для того щоб компенсувати зменшення кількості інших.
Система різних кривих байдужості дає уяву про корисності різних комбінацій двох даних благ. Якщо економічний суб'єкт володіє певною, визначеною комбінацією двох благ, і якщо у нього з'являється бажання поміняти цю комбінацію на іншу, більш корисну, то виникає стимул до обміну. Для вивчення останнього Парето залучає криві переваг, або, як він їх називає, "sentiers" (буквально - "доріжки", "стежки"). Ці криві поєднують точки кривих байдужості, що відображають різні корисності, однакові для споживача.
Якщо економічний суб'єкт намагається отримати максимальну корисність шляхом обміну, то він зупиниться на тій кривій байдужості, яка буде займати найбільш високе положення у рангу його переваг. Тобто, це буде та крива байдужості, по відношенню до якої пряма переваг виявиться дотичною, а не січною. Цю точку Парето називає точкою дотику (див. рис. 5.8).
Рис. 5.8. Точка дотику
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вільфредо Парето (1848-1923)“ на сторінці 1. Приємного читання.
