Завдяки геніальним винаходам другої половини XVIII ст. - парова машина, механічна прядка, механічний ткацький верстат, "водяне колесо", розробка технології виробництва чавуну тощо, - було здійснено технічний переворот в економіці європейських країн. Наприклад, у 1807 р. було створено перший пароплав, який зіграв істотну роль у розвитку світового ринку, у 1814 р. - побудовано перший паровоз, а вже до середини сторіччя Європа покрилася мережею залізниць.
Зміни у продуктивних силах каталізували розвиток товарно-грошових відносин. Саме у першій половині XIX ст. складається система вільно конкурентних ринків, і гроші стають єдиним і всеосяжним засобом, що поєднує економічних суб'єктів.
В той же час, технічний прогрес супроводжується різким загостренням соціально-економічних протиріч. Становлення і бурхливий розвиток фабрично-заводської індустрії вимагає постійно зростаючого видобутку природно-мінеральної сировини. Тому початок XIX ст. входить в історію людства як період розробки кам'яновугільних пластів і нечуваної експлуатації шахтарської найманої праці, в тому числі жінок та дітей. Порівняно низькі витрати виробництва фабрики, як більш крупного підприємства, ставлять під загрозу саме існування дрібного виробництва.
Ці події не могли пройти осторонь економічної науки. Відбиваючи зміни громадського життя, вона стає ареною боротьби економічних й ідеологічних інтересів, різних поглядів. Тому, зазвичай в пізній класичній політекономії виділяють напрямки:
• а) реформістський (Ж. Сісмонді, П Прудон, Дж. Ст. Мілль). У його рамках увага зосереджується на вивченні протиріч капіталістичного суспільства і розробці шляхів його реформування;
• б) прагматичний (Т. Мальтус, Ж. Б. Сей). Завданням економічної науки вчені даного напряму вважають розробку способів збагачення економічних суб'єктів на основі дослідження конкретних механізмів ринкової економіки;
Пізня класика перейняла від А. Сміта ідеї економічного лібералізму, але для їх обґрунтування використовується інший методологічний інструментарій. Пріоритетними стають дослідження конкретних форм господарювання за допомогою суб'єктивістських методів, закладаються основи граничного і факторного аналізу.
Економічний реформізм зароджується у Франції. Розвиток великої промисловості, концентрація і централізація капіталу в торгівлі і кредитуванні зумовили значне обмеження виробничих і збутових можливостей дрібних підприємців, що складали у країні більшість населення. На відміну від найманих робітників, дрібна буржуазія схильна до еволюційних, а не революційних дій, а тому її інтересам відповідали ідеї реформізму, провідними теоретиками яких стали Ж. Сісмонді і П. Прудон.
Англія у аналогічний період досягає піку економічної і політичної могутності. Разом з тим, у суспільстві серйозно загострюються протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Робітники виходять на арену політичної боротьби з економічними вимогами. Виступи чартистів і революційний рух 1848 р. переконали буржуазію у необхідності часткових поступок незаможним верствам населення. Саме в цей час з'являються нові фабричні закони, легалізуються профспілки. Англійський економіст Дж. Ст. Мілль намагається осмислити традиційну політекономічну проблематику під кутом зору нових реалій, в тому числі вимог робітничого класу, звертає увагу на перспективи удосконалення сучасного стану суспільства, можливості еволюційного соціалізму.
Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773-1842)
Швейцарський історик і економіст, виходець з родини кальвіністського пастора
Основні твори - "Про комерційне багатство" (1803), "Нові започаткування політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення" (1819)
Методологія.
Політекономію Сісмонді вважав наукою про удосконалення соціального механізму в інтересах людського щастя. Вона повинна починатися з вивчення людини, а головним її завданням є "пошук засобів, що забезпечили б найбільшому числу людей у даній державі найбільший, що залежить від уряду, матеріальний добробут".
Логічним наслідком такого тлумачення предмета політекономії було використання відповідних методів: політекономія "наука не простого розрахунку, а наука моральна ... і веде до мети лише тоді, коли прийняті до уваги почуття, потреби і пристрасті людей" .
Сісмонді критикує класиків за те, що вони абстрагують багатство від людини, у той час як ціль багатства - задовольняти потреби людини. Саме тому в їхній концепції виявляється відрив виробництва від споживання. У повній відповідності з суб'єктивістським підходом вихідним пунктом аналізу Сісмонді є виробництво і споживання ізольованої людини.
Теорія вартості, капіталу і доходів.
У поглядах на вартість товару Сісмонді знаходиться на позиціях трудової теорії, вважаючи що лише "праця є єдиним джерелом багатства". Величина вартості визначається вченим як витрати необхідного часу за середніх умов виробництва.
Розмірковуючи над закономірностями формування доходів, Сісмонді приходить до висновку, що всі вони можуть бути поділені на трудові і нетрудові. До першої групи вчений відносив заробітну плату, яка мала дорівнювати вартості праці робітників. Доходи ж власників засобів виробництва проголошуються експлуататорськими. Так, прибуток підприємця вважається відрахуванням з продукту праці робітника, результатом грабіжницького відношення до нього капіталіста. Рента є дарунком землі і притаманна абсолютно всім земельним ділянкам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пізня класична політекономія“ на сторінці 1. Приємного читання.
