Економічні погляди каноністів.

Історія економічних вчень

В середні віки католицька церква посилює свою могутність і часто втручається в законодавчу діяльність та економічну політику держав. Так, Віденський собор католицької церкви в 1311 р. оголосив всяке світське законодавство, яке не відповідає постановам церкви про відсотки, недійсним. Всякий сумнів з цього приводу переслідувався як єресь. Подібний безальтернативний підхід є характерним і для опису економічних процесів з позицій церковних правил (догм), або так званих канонів.

Витоки канонічної економічної думки пов'язуються з Августином Блаженним (Святим Августином) (353-430 рр.), який заклав догматичні принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці підходи протягом V-XII ст. залишалися майже незмінними.

Важливою пам'яткою економічних поглядів каноністів є "Звід канонічного права", складений в середині XII ст. болонським монахом Граціаном. У Зводі для бажаючих виконувати норми церковного права ідеалом проголошується спільна власність, а приватна власність вважається необхідною як покарання за "людську жорстокосердість". Визнається необхідність давати милостиню біднякам, а "правильними" факторами виробництва вважаються земля і труд. Гідними християнина заняттями проголошувалися землеробство і ремесло, а не гідними - торгівля і лихварство.

Важливою ознакою канонічної економічної думки є застосування схоластики. Слово "схоластика" у своєму первісному значенні означало учителя і учня семи вільних мистецтв, а пізніше - вже кожного, хто займається шкільною наукою. Характерною рисою середньовічної схоластики було домінування запозичення, підлеглість авторитету. Авторитетом вважалося не тільки Священне писання, але і твори визначних діячів церкви, праці Платона і Аристотеля. Відданість великим вчителям, твори яких вважалися "справжніми", проявлялася насамперед в тому, що посилання на них (цитати) були головним аргументом у суперечці.

У вченні схоластів важливу роль відігравала традиція. Навіть найбільш видатні схоласти відрізняються один від одного лише способом синтезу та викладу традиційного матеріалу, рівнем скрупульозності аналізу деталей старих, традиційних, "справжніх" концепцій, а не створенням принципово нового. Якщо нове і з'являється, то воно представляє собою синтез паралельних або споріднених традиційних течій.

Схоластичне вчення спрямоване не стільки на вивчення та узагальнення практики, скільки на накопичення "вічних" істин. Це відбивалося у своєрідних хрестоматіях - "Сумах", які писалися викладачами університетів для студентів. Ці збірники-конспекти містили матеріали із найважливіших книг та коментарі укладача. Саме тому ще однією рисою схоластики є її шкільний характер.

Зважаючи на те, що не завжди можна було пояснити невідповідність нових явищ економічного життя традиційним канонам, пізні каноністи активно використовували принцип подвійності оцінок, який дозволяв за рахунок коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного економічного явища подати дещо в іншому і навіть протилежному значенні.

Найбільш яскраво погляди пізнього канонізму втілені в працях домініканського монаха Фоми Аквінського, якого називають найбільш значимим автором середньовічної західноєвропейської економічної думки.

Фома Аквінський (1226-1274)

Італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р. Систематизатор релігійної філософії.

Основний твір - "Сума теології"

Свої погляди Аквінський викладає, використовуючи схоластичний методологічний прийом: спочатку у вигляді запитання ставиться проблема щодо правильності чи неправильності певного економічного явища, потім послідовно викладаються доводи (канони Біблії, висловлювання Аристотеля або визначних діячів церкви) "за" та "проти" цього явища, після чого дається власне трактування проблеми (як правило в компромісній формі).

Говорячи про поділ праці, Аквінський намагається виправдати існуючу в суспільстві ієрархію: "Як у бджіл одні збирають мед, інші будують із воску осередки, а королева зовсім не бере участь в матеріальних трудах, так і в людей: одні повинні обробляти пашню, інші - будувати будинки, а частина людей, яка вільна від мирських турбот, повинна посвятити себе духовній праці в ім'я спасіння інших". Піднятися вище свого стану грішно, зважаючи на те, що поділ суспільства на стани "встановлено богом".

Власність розглядається Аквінським як "покарання за первородний гріх", проте в земному житті людини вона є явищем законним і необхідним. "Подібно до того, як людина від природи гола, а одяг є результатом її власного винаходу, так і право приватної власності дано не природою, а людським розумом, воно на ньому покоїться і в силу цього стало необхідним інститутом людського життя"17. Він вважає, що відношення людей до речей складається з двох елементів - управління і користування. Функція управління - доля лише не багатьох обраних, вона не лише почесна, але й потребує відповідних знань.

Центральною ланкою вчення Аквінського є теорія "справедливої ціни". Основа обміну - рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою. Звідси - продавати річ дорожче, або дешевше, ніж вона коштує - несправедливо. Але в реальному житті бувають випадки, коли річ продається дорожче (наприклад, коли селяни привозять продукти у місто), або дешевше (наприклад, коли продукти купуються безпосередньо в селі). Отже, мають місце дві ціни. Яка ж з них є справедливою? Аквінський вважає, що за умов відсутності обману покупця, обидві ціни є справедливими.

Справа в тому, що він розрізняє два види справедливості в обміні. Один із них визначав відносини учасників обміну, гарантуючи ціну "згідно речі", тобто згідно рівності корисності обмінюваних речей, другий - відношення "частини до цілого" і забезпечував більше благ тому, хто "більше значить для суспільного життя". Тобто, з одного боку, справедливою вважається ціна, яка враховує еквівалентність в обміні, з іншого - та, за якою продавець міг жити відповідно своєму статусу в суспільстві. Зокрема, можливість отримувати більше в процесі обміну для багатих верств населення Аквінський виправдовував необхідністю давати милостиню бідним.

Гроші він вважає "... важливою мірою матеріального життя в торгівлі і обігу, подібно тому як милостиня - краща міра життя духовного", тобто визнає дві їх функції - міри вартості і засобу обігу. Одночасно, Аквінський, посилаючись на Аристотеля, стверджує, що "гроші не можуть породжувати гроші", тобто використовуватися для отримання баришу. В іншому випадку подібні дії економічних суб'єктів є несправедливими.

Виходячи з принципу справедливості, яку він визначає як "... постійне і тверде бажання робити кожному те, на що він має права ...", Аквінський розглядає торгівлю, виділяючи в ній два різновиди: дозволену і недозволену. Дозволена торгівля передбачає отримання помірного прибутку для забезпечення себе і своєї сім'ї необхідними засобами до життя, а також допомоги бідним. Дозволеною є також торгівля, метою якої є імпорт дефіцитних товарів. Якщо ж єдиним спонуканням до торгової діяльності є прагнення отримати великий прибуток, особливо якщо товар, в якому продавець нічого не змінив, до якого він не доклав власної праці, продається за більш високу ціну, то така торгівля, на думку Аквінського, є недозволеним і гидким заняттям.

Етично не виправданим і несправедливим є також практика стягування відсотків за надання грошей у борг, тому що "... це значило б продавати те, чого в дійсності не існує; тут немає рівності, а, отже, немає і справедливості". Одночасно, зважаючи на те, що сама церква в той час виступала в якості крупного лихваря, Аквінський робить акцент на певних виключеннях, за якими передача грошей в борг виправдовує себе: "В договір займу без гріха можна включити застереження про винагороду на випадок збитку, який може виникнути для позикодавця. Бо це не означає продажу користування грошима, а лише запобігання збитку". Окрім страховки за можливі збитки, стягування позичкового відсотку, на думку автора, визнається і в якості винагороди за невикористання грошей унаслідок віддачі в борг.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні погляди каноністів.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Предмет i метод історії економічних вчень

  • Тема 2. Ранні економічні погляди

  • Стародавній Вавилон

  • Стародавній Китай

  • Економічні вчення античної Греції

  • Економічні погляди Стародавнього Риму

  • Економічні погляди епохи середньовіччя

  • Економічні погляди каноністів.
  • Арабське середньовіччя.

  • Економічна теорія меркантилізму

  • Тема 3. Класична політична економія

  • Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

  • Франсуа Кене (1694-1774)

  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)

  • Зріла класична політекономія

  • Давид Рікардо (1772-1823)

  • Пізня класична політекономія

  • П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

  • Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

  • Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

  • Жан Батіст Сей (1767-1832)

  • Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки

  • Карл Маркс (1818-1883)

  • Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

  • Карл Каутський (1854-1938)

  • Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР

  • Поль Берен (1909-1964)

  • Тема 5. Неокласична економічна теорія

  • Витоки неокласики: австрійська і американська школи

  • Фрідріх фон Візер (1851-1926)

  • Ойген фон Бем-Баверк (1851-1919)

  • Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

  • Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

  • Математична школа

  • Леон Вальрас (1834-1910)

  • Вільфредо Парето (1848-1923)

  • Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки

  • Артур Лаффер (народився у 1940 р.)

  • Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція

  • Неокейнсіанство

  • Кейнсіансько-неокласичний синтез

  • Посткейнсіанство

  • Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)

  • Монетарне посткейнсіанство.

  • Нове кейнсіанство

  • Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)

  • Тема 7. Інституціоналізм

  • Класичний інституціоналізм

  • Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

  • Новий інституціоналізм

  • Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003)

  • Денієль Белл (1918-2011)

  • Джеффрі Ходжсон

  • Неоінституціоналізм

  • Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

  • Еліонор Остром (1933-2012)

  • Джеймс Макгілл Б'юкенен (1919-2013)

  • Дуглас Норт (народився у 1920 р.)

  • Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

  • Тема 8. Еволюція економічної думки України

  • Іван Вишенський (1545/50 - 20-ті рр. XVII ст.)

  • Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736)

  • Економічна думка України XIX - початку XX ст.

  • Михайло Драгоманов (1841-1895)

  • Тихін Степанов (1795-1847)

  • Євген Слуцький (1880-1948)

  • Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

  • Економічна думка України радянської доби

  • Олександр Чаянов (1888-1939)

  • Анатолій Покритан (1920-2003)

  • Економічна думка української діаспори

  • Людвіг фон Мізес (1881-1973)

  • Аарон Директор (1901-2004)

  • Роза Фрідмен (1910-2009)

  • Економічна думка незалежної України

  • Концепції державного регулювання в перехідній економіці

  • Інституціональні перетворення та економіко-правові аспекти господарювання

  • Фінансові та монетарні аспекти економічного розвитку

  • Регіональна економіка та економіка природокористування

  • Світова економіка та проблеми міжнародної економічної інтеграції

  • Економічна безпека та оборонна економіка