Поль Берен (1909-1964)

Історія економічних вчень

Професор економіки Стенфордського університету, член редколегії ліворадикального журналу "Monthly Review"

Основні твори - "Політекономія зростання" (1956), "Монополістичний капітал" (1966) - у співавторстві з П. Суїзі

Методологія.

Берен вважає себе послідовником марксистської методології, про що пише у передмові до своєї основної праці "Політекономія зростання": "Я намагався написати марксистську книгу... Якщо деякі із положень автора і терміни, що застосовуються, відрізняються від того, що стало загальноприйнятим в марксистській літературі, то це не означає, що автор намагався запропонувати ревізію марксистського вчення. Навпаки, я намагався застосувати марксистський аналіз сучасного капіталізму як до імперіалістичних, так і слаборозвинених країн і продемонструвати ще раз, що марксистський метод корисний, більш того, життєво необхідний при будь-якому вивченні капіталістичної дійсності". Методологію традиційного марксизму вчений доповнює новими методами макроекономічного аналізу, статикою і динамікою, типовими мікроекономічними підходами до аналізу ринкових структур.

У сучасній економічній науці Берен виділяє три основні проблеми і вважає їх "трьома головними темами нашої епохи": важке становище слаборозвинених країн під боком у "вільного світу"; зміни у системі монополістичного капіталізму на етапі його занепаду; перспективи розвитку соціалістичних суспільств, що виникають у Європі та Азії29. Лейтмотивом наукових праць Берена є доведення неминучості революційної заміни "ірраціонального" монополізму більш раціональним суспільством - соціалізмом, який базується на суспільній власності, планомірному управлінні і рівномірному розподілі. Завдяки цьому соціалізм може швидко прискорювати розвиток продуктивних сил в інтересах задоволення спочатку матеріальних, а потім і духовних потреб людини (упритул до потреби у свободі і творчій праці). Така ідеальна модель суспільства порівнювалась Береном з реально існуючими економічними системами, що вказує на його прихильність методологічним засадам традиційного позитивізму.

Теорія нагромадження.

Процес нагромадження капіталу розглядається Береном у широкому соціально-економічному контексті, виявляються його суспільні причини і наслідки для розвинутих та слаборозвинутих країн.

Для визначення матеріальних джерел розширеного відтворення застосовуються поняття "потенційний економічний надлишок" і "фактичний економічний надлишок". Останній розуміється вченим як різниця між фактичною поточною продукцією суспільства та його фактичним поточним споживанням. "Фактичний економічний надлишок, таким чином, ідентичний поточному заощадженню або нагромадженню і знаходить свій прояв у різного роду активах, що додаються до національного багатства протягом періоду, що розглядається, а саме у виробничому обладнанні, в запасах сировини і готової продукції, в активних сальдо при розрахунках з іноземними державами й золотому запасі".

Потенційний економічний надлишок - це різниця між продукцією, яка може бути виробленою за даних природних і технічних умов за допомогою наявних засобів виробництва, і необхідним споживанням. Цей надлишок виступає у чотирьох формах. Перша - надмірне споживання суспільства (головним чином з боку груп з найбільшими доходами). Друга - продукція, що втрачена суспільством внаслідок існування непродуктивної зайнятості робітників. Третя - продукція, втрачена через ірраціональність організації виробничого апарату. І, нарешті, четверта форма - недовироблена продукція внаслідок існування безробіття, викликаного анархією виробництва і не достатньою величиною сукупного попиту.

Економічне зростання визначається вченим як збільшення виробництва матеріальних благ на душу населення протягом певного проміжку часу. "Темпи й напрями економічного розвитку в якій-небудь країні залежать, - вважає вчений, - від фактичного економічного надлишку та від способу його використання. У свою чергу, ці фактори визначаються ступенем розвитку продуктивних сил, відповідною структурою суспільно-економічних відносин і системою привласнення економічного надлишку, яку ці відносини припускають". Якщо у суспільстві існує тенденція до перевищення потенційного економічного надлишку над фактичним, то це говорить про ірраціональність існуючого економічного устрою, а також необхідність його заміни більш раціональним ладом.

Теорія стагнації монополістичного капіталізму.

Детально проаналізувавши ринкову поведінку монополістичних структур з позицій мікроекономічного та каузального аналізу, Берен приходить до висновку, що за умов наявності у виробника ринкової влади відбувається закономірний процес перевищення можливостей нагромадження над можливостями інвестування. Це відбувається унаслідок того, що на монополістичній стадії розвитку капіталізму механізм вирівнювання норми прибутку діє тільки у конкурентному секторі економічної системи, який є надто звуженим. У ньому норма прибутку низька, а його маса, що може бути використана для капіталовкладень, відносно невелика. У секторі, де діють монополії й олігополії, навпаки, норма прибутку висока, і, відповідно, його маса, що може бути використана для капіталовкладень, досягає величезних розмірів. Однак, у монополізованому секторі виробники вважають нерентабельними реінвестиції у власні підприємства і відчувають все більші труднощі при інвестуванні прибутків в інших галузях господарства. Це відбувається внаслідок того, що технічні винаходи, які можуть понизити витрати виробництва і привести до зростання обсягів випуску, не зацікавлюють монополіста, прибутки якого скоріше впадуть, ніж підвищаться у результаті насичення ринку даним товаром. Таким чином, вважає вчений, монополії й олігополії здійснюють відбір таких технічних новацій, що дозволяють уникнути серйозного зростання випуску продукції, та, водночас, прагнуть досягти економії факторів виробництва.

В умовах олігополії технічні новації, як засіб зниження витрат виробництва з метою витіснення своїх конкурентів і захоплення ринку, вже не приводять до бажаного результату. Справа в тому, що для завершення "цінової війни" олігополістам необхідно витратити такі величезні суми грошей і піти на такий величезний ризик, що вони вважають за краще взагалі відмовитись від ведення цінових війн. Для цього укладаються більш-менш явні угоди або встановлюється система лідерства в цінах, завдяки якій запекла конкурентна боротьба усувається. У наслідок цього "... фірми з високими витратами не витісняються з ринку, а можуть продовжувати свою діяльність поряд з більш прибутковими підприємствами. Тому надлишкові потужності не ліквідуються. Вони зберігаються не тільки у формі виробничого потенціалу найбільш продуктивних фірм, що перевищують їх поточне виробництво, але також і у формі неефективних підприємств, які захищені від непогоди парасолькою олігополістичної організації. Надлишок виробничих потужностей, у свою чергу, перешкоджає новим капіталовкладенням, особливо в тих галузях, де є невелике число фірм і де про існування такого надлишку добре відомо". Отже, при монополістичному капіталізмі не існує тенденції до створення умов, які б забезпечили додаткові стимули для інвестування економічного надлишку.

У якості факторів, що протидіють даній тенденції, Берен визначає "зовнішні імпульси", тобто ті чинники, які не пов'язані з безпосередніми ринковими взаємовідносинами у системі монополістичного капіталізму. Найбільш простим і найбільш очевидним засобом створення таких зовнішніх імпульсів є збільшення частки споживання у сукупному продукті. Ця частка, з одного боку, зменшує частину продукції, яка складає фактичний економічний надлишок, а, з іншого, - створює умови для нових капіталовкладень за рахунок розширення сукупного попиту. "Проте, - стверджує вчений, - в економічній системі, де розподіл доходів між капіталом і працею засновується на прагненні окремих фірм до максимізації продукту, це неможливо... Ті заходи, які могли б бути цілком розумними для капіталістичної системи в цілому, означали б збитки, або навіть банкрутство, для окремих капіталістів, які б стали їх застосовувати". На думку Береш, в умовах монополістичного капіталізму можливості зростання сукупного попиту за рахунок підвищення споживання з боку населення й фірм досить обмежені, а, отже "... для того, щоб економіка ... могла зрушити з мертвої точки й отримати необхідні стимули для прибуткового використання поточного економічного надлишку, необхідні особливі зовнішні імпульси, що приводяться в дію свідомо. Тільки держава може привести в дію щ імпульси" .

Теорія державного регулювання.

Берен виділяє наступні напрямки державного впливу:

• 1) не протидіяти зростанню безробіття й падінню виробництва до тих пір, доки воно не буде відповідати обсягу ефективного попиту. Однак така політика небезпечна у соціально-економічному відношенні і тому, на переконання вченого, є неприйнятною;

• 2) скорочення виробництва шляхом загального зменшення тривалості робочого тижня. Цей напрям, вважає Берен, зустріне опір з боку бізнесу й робітників через те, що призведе до зменшення виробництва, прибутку й реальної заробітної плати;

• 3) фінансування за рахунок державних коштів додаткового індивідуального й суспільного споживання. Перший напрям суперечить духу капіталістичної системи, оскільки дає найманому робітнику мінімум доходів незалежно від наявності роботи. Другий напрям наражається на обмежені можливості державного бюджету;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поль Берен (1909-1964)“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Предмет i метод історії економічних вчень

  • Тема 2. Ранні економічні погляди

  • Стародавній Вавилон

  • Стародавній Китай

  • Економічні вчення античної Греції

  • Економічні погляди Стародавнього Риму

  • Економічні погляди епохи середньовіччя

  • Економічні погляди каноністів.

  • Арабське середньовіччя.

  • Економічна теорія меркантилізму

  • Тема 3. Класична політична економія

  • Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

  • Франсуа Кене (1694-1774)

  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)

  • Зріла класична політекономія

  • Давид Рікардо (1772-1823)

  • Пізня класична політекономія

  • П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

  • Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

  • Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

  • Жан Батіст Сей (1767-1832)

  • Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки

  • Карл Маркс (1818-1883)

  • Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

  • Карл Каутський (1854-1938)

  • Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР

  • Поль Берен (1909-1964)
  • Тема 5. Неокласична економічна теорія

  • Витоки неокласики: австрійська і американська школи

  • Фрідріх фон Візер (1851-1926)

  • Ойген фон Бем-Баверк (1851-1919)

  • Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

  • Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

  • Математична школа

  • Леон Вальрас (1834-1910)

  • Вільфредо Парето (1848-1923)

  • Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки

  • Артур Лаффер (народився у 1940 р.)

  • Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція

  • Неокейнсіанство

  • Кейнсіансько-неокласичний синтез

  • Посткейнсіанство

  • Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)

  • Монетарне посткейнсіанство.

  • Нове кейнсіанство

  • Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)

  • Тема 7. Інституціоналізм

  • Класичний інституціоналізм

  • Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

  • Новий інституціоналізм

  • Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003)

  • Денієль Белл (1918-2011)

  • Джеффрі Ходжсон

  • Неоінституціоналізм

  • Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

  • Еліонор Остром (1933-2012)

  • Джеймс Макгілл Б'юкенен (1919-2013)

  • Дуглас Норт (народився у 1920 р.)

  • Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

  • Тема 8. Еволюція економічної думки України

  • Іван Вишенський (1545/50 - 20-ті рр. XVII ст.)

  • Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736)

  • Економічна думка України XIX - початку XX ст.

  • Михайло Драгоманов (1841-1895)

  • Тихін Степанов (1795-1847)

  • Євген Слуцький (1880-1948)

  • Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

  • Економічна думка України радянської доби

  • Олександр Чаянов (1888-1939)

  • Анатолій Покритан (1920-2003)

  • Економічна думка української діаспори

  • Людвіг фон Мізес (1881-1973)

  • Аарон Директор (1901-2004)

  • Роза Фрідмен (1910-2009)

  • Економічна думка незалежної України

  • Концепції державного регулювання в перехідній економіці

  • Інституціональні перетворення та економіко-правові аспекти господарювання

  • Фінансові та монетарні аспекти економічного розвитку

  • Регіональна економіка та економіка природокористування

  • Світова економіка та проблеми міжнародної економічної інтеграції

  • Економічна безпека та оборонна економіка