Новий інституціоналізм

Історія економічних вчень

У післявоєнні роки класичний інституціоналізм розвивався в наступних напрямках: 1) інституціонально-соціологічний; 2) трансформаційний; 3) індустріально-технократичний; 4) еволюційний. Увага нових інституціоналістів була сконцентрована на НТР, яка, на їх думку, здатна вирішити фундаментальні соціально-економічні проблеми суспільства. Основним носієм раціональності та рушійною силою економічного прогресу вони вважали великі корпорації, які змінили власну природу та стали провідниками НТР. У полі зору інституціоналістів знаходилася економічна влада в її різних аспектах: джерела, форми, масштаби, способи реалізації, методи і наслідки її обмеження, зв'язок економічної та політичної влади.

Інституціонально-соціологічний напрямок найбільш повно представлено в роботах французьких економістів Ф. Перру та Ж. Фурастьє. Створення ефективної економічної системи, яка б узгоджувала індивідуальні та суспільні інтереси, вони пов'язували з плануванням та державним регулюванням економіки

Франсуа Перру (1903-1987)

Професор "Колеж де Франс", директор Інституту економічного та соціального розвитку

Основний твір - "Економіка XX століття" (1961)

Методологія.

Якщо представники класичного інституціоналізму критикували неокласиків за відсутність теоретичного аналізу впливу на економіку широкого спектру позаекономічних факторів, то Перру та його послідовники зосередили свою критику на відсутності в неокласичному аналізі впливу влади на економіку. Перру досліджував економічну владу, як прояв асиметричного впливу конкуруючих фірм, організованих і структурованих груп (асоціацій) та держави в національному та міжнародному вимірі.

Теорія домінуючої економіки.

Перру вважав, що в реальній економіці економічні суб'єкти діють в умовах відсутності рівноваги. Асиметричні відносини домінування є результатом нерівного впливу одних економічних одиниць на інші та здатності деяких з них нав'язувати свою волю іншим. Ефект домінування, якій створює асиметричний та незворотний вплив, є проявом влади в економіці. Країни, фірми чи економічні суб'єкти, які мають меншу владу, відчувають на собі вплив ефекту домінування.

Економічні взаємодії, які виникають внаслідок дії ефекту домінування, Перру вважав динамічними, оскільки наявність домінуючих фірм завжди забезпечує економічне зростання в тих галузях, де ці фірми є центральними. Економічні переваги домінуючих одиниць дозволяють їм примушувати інших приймати вигідні для них рішення. Примус є основним економічним благом, яке дає його власнику вирішальні економічні переваги. Власники вирішальних переваг у односторонньому порядку визначають умови угод і співробітництва з іншими економічними суб'єктами.

На думку Перру, будь-яка економічна одиниця може домінувати в економіці та бути представленою фірмою, галуззю, комплексом галузей. На рівні окремого регіону або країни в цілому навколо домінуючої одиниці утворюються "зони розвитку" або "осі розвитку". "Зони розвитку" створюють потужний "ефект залучення", завдяки якому до неї підключаються нові підприємства та з'являється "ефект агломерації", що об'єднує взаємодоповнюючі види діяльності в єдине ціле.

У "домінуючій економіці" найбільш ефективним центром прийняття рішень стає держава, яка здатна обмежити відносну відокремленість підприємств і посилити ефективність залучення через реалізацію довгострокових програм розвитку. Виконання цих програм відбувається за планом і спрямоване на забезпечення "гармонізованого зростання".

Трансформаційний інституціоналізм.

У першій третині XX ст. в економіці розвинутих країн відбулася корпоративна революція, яка підірвала основи ортодоксальної економічної доктрини і призвела до трансформації капіталізму, появи нової форми капіталістичних підприємств, що концентрують величезні капітали та управляються найманими менеджерами, які не несуть всієї повноти відповідальності за наслідки власних дій. Внаслідок втрати капіталістами ефективної влади в корпорації та переходу цієї влади до професійних менеджерів відбулося відокремлення капіталу-власності від капіталу-функції, а власності - від управлінської праці.

Зазначені процеси стимулювали появу та розвиток теорій "народного капіталізму", в яких обґрунтовувався процес трансформації капіталізму в новий суспільний устрій. Основними складовими теорій "народного капіталізму" були теорії "демократизації капіталу", "революції управляючих" і "революції в доходах".

Адольф Берлі та Гардинер Мінз у книзі "Сучасна корпорація та приватна власність" (1932) на основі аналізу статистичних матеріалів обґрунтували висновок про відокремлення власності від контролю у великих акціонерних компаніях та перетворення більшості власників на пасивних інвесторів, у той час як реальне управління здійснюють менеджери у своїх власних інтересах13.

На думку Берлі, сучасний йому американський капіталізм характеризується розвиненою демократією, яка є результатом перетворення приватної власності в колективну у формі акціонерної власності та переходу функцій контролю над власністю до найманих менеджерів. Такі зміни забезпечили можливість державного антициклічного регулювання економіки, більш справедливого розподілу доходів, подолання монополізму і використання досягнень НТР.

Розроблена Мінзом концепція "колективного капіталізму" відобразила "дифузію власності", яка проявляється у відокремленні управління та контролю над виробництвом від власності на капітал, у об'єднанні корпораціями сотень тисяч акціонерів і найманих працівників, що використовують новітнє високотехнологічне обладнання для задоволення потреб споживачів у товарах.

Засновником теорії "революції в доходах" був американський економіст Саймон Кузнець, який дослідив динаміку розподілу доходу в 19191948 рр. і зробив висновок про систематичне зниження доходів вищих груп населення. Прихильники ідеї про "революцію в доходах" стверджували, що в розвинутих капіталістичних країнах відбувся докорінний переворот у розподілі національного доходу, який полягав у вирівнюванні доходів між різними прошарками та класами капіталістичного суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Новий інституціоналізм“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Предмет i метод історії економічних вчень

  • Тема 2. Ранні економічні погляди

  • Стародавній Вавилон

  • Стародавній Китай

  • Економічні вчення античної Греції

  • Економічні погляди Стародавнього Риму

  • Економічні погляди епохи середньовіччя

  • Економічні погляди каноністів.

  • Арабське середньовіччя.

  • Економічна теорія меркантилізму

  • Тема 3. Класична політична економія

  • Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

  • Франсуа Кене (1694-1774)

  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)

  • Зріла класична політекономія

  • Давид Рікардо (1772-1823)

  • Пізня класична політекономія

  • П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

  • Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

  • Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

  • Жан Батіст Сей (1767-1832)

  • Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки

  • Карл Маркс (1818-1883)

  • Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

  • Карл Каутський (1854-1938)

  • Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР

  • Поль Берен (1909-1964)

  • Тема 5. Неокласична економічна теорія

  • Витоки неокласики: австрійська і американська школи

  • Фрідріх фон Візер (1851-1926)

  • Ойген фон Бем-Баверк (1851-1919)

  • Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

  • Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

  • Математична школа

  • Леон Вальрас (1834-1910)

  • Вільфредо Парето (1848-1923)

  • Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки

  • Артур Лаффер (народився у 1940 р.)

  • Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція

  • Неокейнсіанство

  • Кейнсіансько-неокласичний синтез

  • Посткейнсіанство

  • Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)

  • Монетарне посткейнсіанство.

  • Нове кейнсіанство

  • Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)

  • Тема 7. Інституціоналізм

  • Класичний інституціоналізм

  • Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

  • Новий інституціоналізм
  • Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003)

  • Денієль Белл (1918-2011)

  • Джеффрі Ходжсон

  • Неоінституціоналізм

  • Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

  • Еліонор Остром (1933-2012)

  • Джеймс Макгілл Б'юкенен (1919-2013)

  • Дуглас Норт (народився у 1920 р.)

  • Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

  • Тема 8. Еволюція економічної думки України

  • Іван Вишенський (1545/50 - 20-ті рр. XVII ст.)

  • Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736)

  • Економічна думка України XIX - початку XX ст.

  • Михайло Драгоманов (1841-1895)

  • Тихін Степанов (1795-1847)

  • Євген Слуцький (1880-1948)

  • Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

  • Економічна думка України радянської доби

  • Олександр Чаянов (1888-1939)

  • Анатолій Покритан (1920-2003)

  • Економічна думка української діаспори

  • Людвіг фон Мізес (1881-1973)

  • Аарон Директор (1901-2004)

  • Роза Фрідмен (1910-2009)

  • Економічна думка незалежної України

  • Концепції державного регулювання в перехідній економіці

  • Інституціональні перетворення та економіко-правові аспекти господарювання

  • Фінансові та монетарні аспекти економічного розвитку

  • Регіональна економіка та економіка природокористування

  • Світова економіка та проблеми міжнародної економічної інтеграції

  • Економічна безпека та оборонна економіка