Карл Маркс (1818-1883)

Історія економічних вчень

• б) абсолютної ренти, пов'язаної з наявністю монополії приватної власності на землю.

Обмеженість землі як економічного ресурсу і детермінована цим монополія капіталістичного господарювання на землі, - стверджує Маркс, - зумовлює той факт, що суспільна ціна виробництва сільськогосподарських продуктів регулюється витратами виробництва на гірших землях. Внаслідок цього індивідуальні витрати виробництва на середніх і кращих землях менші, ніж на гірших. З цієї причини індивідуальні ціни продуктів з середніх і гірших земель - менші за суспільну ціну виробництва. У результаті на середніх і кращих землях окрім середнього прибутку буде отриманий додатковий прибуток у розмірі різниці між суспільною й індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарських продуктів. Цей додатковий прибуток фермери передають землевласникам, які привласнюють його у вигляді диференційної ренти. Остання поділяється Марксом на дві основні форми: диференційну ренту першого роду (її різновидами є рента за родючістю і рента за місцезнаходженням земельних ділянок) і диференційну ренту другого роду, що виникає при послідовних вкладеннях капіталу в дану ділянку землі.

Монополія приватної власності на землю породжує особливий вид ренти, яку Маркс називає абсолютною. Механізм її утворення вчений пов'язує з тим, що, внаслідок існування зазначеної монополії, у сільському господарстві майже відсутня міжгалузева конкуренція та перелив капіталу. Це призводить до відносно нижчої органічної будови капіталу у сільському господарстві й більш високої вартості сільськогосподарської продукції у порівнянні з ціною її виробництва. Ця продукція продається на ринку не за ціною виробництва, а за ринковою ціною, що дорівнює вартості продукції. Отже, реалізуючи сільськогосподарську продукцію на ринку за вартістю, орендар відшкодовує свої витрати, отримує середній прибуток на капітал і сплачує землевласнику абсолютну ренту, яка кількісно дорівнює надлишку додаткової вартості над середнім прибутком.

Теорія нагромадження капіталу і процес відтворення.

У суспільному виробництві Маркс виділяє два підрозділи: виробництво засобів виробництва (І) та виробництво предметів споживання (II). Весь обсяг виробленої у цих підрозділах продукції вчений називає сукупним суспільним продуктом. Вартісна будова останнього має вигляд с + V + т. Відповідно, вартісна будова вироблених у І підрозділі засобів виробництва визначається як / (с + V + т), а вироблених у II підрозділі предметів споживання - II (с + V + т). Для безперервного процесу відтворення повинні дотримуватись наступні умови:

а) для простого відтворення:

б) для розширеного відтворення:

Але у реальному житті ці пропорції можуть суттєво порушуватись. Прагнення підприємців одержувати більші прибутки приводить до масового оновлення основного капіталу, розширення виробництва. За рахунок введення в дію нових машин і обладнання (що є запорукою зниження індивідуальної вартості товарів на окремих підприємствах нижче їх суспільної вартості) зростає органічна будова капіталу (с^).

Даному процесу сприяє й концентрація капіталу, оскільки все більша частина капіталізованої додаткової вартості вкладається у постійний капітал і все менша - у змінний. У результаті перетворення частини капіталізованої доданої вартості у додатковий змінний капітал абсолютна величина змінного капіталу зростає, але при цьому постійний капітал зростає швидше, ніж змінний. Централізація капіталу, в свою чергу, сприяє зростанню органічної будови капіталу, оскільки на крупних підприємствах питома вага постійного капіталу вища, ніж на дрібних. Отже, у результаті підвищення органічної будови капіталу частка змінного капіталу в усьому капіталі зменшується.

Оскільки попит на робочу силу залежить саме від величини змінного капіталу, то його відносне скорочення приводить і до відносного скорочення попиту на робочу силу, витіснення із виробництва раніше зайнятих робітників. "... Робоче населення, здійснюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням, резервною армією праці"11. Таким чином, стверджує Маркс, "чим більшими є суспільне багатство, функціонуючий капітал, розміри й енергія його зростання, а відповідно, чим більша абсолютна величина пролетаріату і продуктивна сила його праці, тим більша промислова резервна армія. Вільна робоча сила розвивається внаслідок тих же причин, що і сила розширення капіталу", а це породжує жебрацтво, пауперизм. Таким є, на думку Марксу "абсолютний, загальний закон капіталістичного нагромадження" .

Теорія криз.

Теорія криз Маркса будується на основі його концепції капіталістичного нагромадження і розподілу доходів. На думку вченого, абстрактна можливість криз притаманна ще простому товарному виробництву і є результатом загострення суперечності між приватною і суспільною працею. Приватні власники виробляють товари без попереднього урахування і знання суспільних потреб. Тому можлива ситуація, коли товари будуть вироблені у надлишку у порівнянні з обсягом попиту на них і не знайдуть збуту. Однак така формальна можливість криз конкретизується і стає реальністю у процесі кругообігу капіталу, в умовах його суспільного відтворення.

Для реалізації суспільного продукту необхідні певні співвідношення між І і II підрозділами суспільного виробництва, а також у їх середині. Однак анархія капіталістичного виробництва не здатна забезпечити підтримання необхідної пропорційності між різними підрозділами й галузями виробництва. Тому реальною є можливість порушення умов реалізації сукупного суспільного продукту і криза.

Оскільки рушійним мотивом капіталістичного виробництва є додаткова вартість у формі прибутку, то з метою його максимізації підприємці вкладають у виробництво все нові й нові капітали. Так як їх прагнення до зростання прибутків не має обмежень, то капіталістичному господарству властива тенденція до безмежного розширення виробництва, яке не супроводжується відповідним зростанням споживання. Розміри споживання робочого класу обмежені величиною отримуваної заробітної плати, яка хоча й збільшується разом із розвитком продуктивних сил, однак має значно нижчі темпи зростання порівняно із темпами розширення виробництва.

Важливою причиною відносного скорочення платоспроможного попиту робітників, тобто повільнішого зростання величини заробітної плати робочого класу у порівнянні із зростанням вартості вироблених у суспільстві товарів, є підвищення органічної будови капіталу. Останнє також супроводжується зростанням резервної армії праці, що, в свою чергу, уповільнює зростання реальної заробітної плати зайнятих робітників і посилює відставання платоспроможного попиту робітничого класу від зростання виробництва.

Що стосується підприємців, то вони, хоча й збільшують свій попит на предмети споживання, все ж не можуть придбати весь приріст продукції другого підрозділу, який в умовах індустріальної економіки складається, в основному, з предметів масового споживання. Нагромаджуючи капітал, підприємці сприяють все більшому зростанню попиту на засоби виробництва у порівнянні з предметами споживання.

"Таким чином, - робить висновок Маркс, - остаточною причиною усіх дійсних криз завжди залишаються бідність і обмеженість споживання мас, що протидіють прагненню капіталістичного виробництва розвивати продуктивні сили таким чином, ніби межею їх розвитку могла бути лише абсолютна споживча здатність суспільства" .

Теорія соціально-економічного устрою суспільства.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Карл Маркс (1818-1883)“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Предмет i метод історії економічних вчень

  • Тема 2. Ранні економічні погляди

  • Стародавній Вавилон

  • Стародавній Китай

  • Економічні вчення античної Греції

  • Економічні погляди Стародавнього Риму

  • Економічні погляди епохи середньовіччя

  • Економічні погляди каноністів.

  • Арабське середньовіччя.

  • Економічна теорія меркантилізму

  • Тема 3. Класична політична економія

  • Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

  • Франсуа Кене (1694-1774)

  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)

  • Зріла класична політекономія

  • Давид Рікардо (1772-1823)

  • Пізня класична політекономія

  • П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

  • Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

  • Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

  • Жан Батіст Сей (1767-1832)

  • Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки

  • Карл Маркс (1818-1883)
  • Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

  • Карл Каутський (1854-1938)

  • Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР

  • Поль Берен (1909-1964)

  • Тема 5. Неокласична економічна теорія

  • Витоки неокласики: австрійська і американська школи

  • Фрідріх фон Візер (1851-1926)

  • Ойген фон Бем-Баверк (1851-1919)

  • Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

  • Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

  • Математична школа

  • Леон Вальрас (1834-1910)

  • Вільфредо Парето (1848-1923)

  • Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки

  • Артур Лаффер (народився у 1940 р.)

  • Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція

  • Неокейнсіанство

  • Кейнсіансько-неокласичний синтез

  • Посткейнсіанство

  • Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)

  • Монетарне посткейнсіанство.

  • Нове кейнсіанство

  • Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)

  • Тема 7. Інституціоналізм

  • Класичний інституціоналізм

  • Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

  • Новий інституціоналізм

  • Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003)

  • Денієль Белл (1918-2011)

  • Джеффрі Ходжсон

  • Неоінституціоналізм

  • Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

  • Еліонор Остром (1933-2012)

  • Джеймс Макгілл Б'юкенен (1919-2013)

  • Дуглас Норт (народився у 1920 р.)

  • Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

  • Тема 8. Еволюція економічної думки України

  • Іван Вишенський (1545/50 - 20-ті рр. XVII ст.)

  • Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736)

  • Економічна думка України XIX - початку XX ст.

  • Михайло Драгоманов (1841-1895)

  • Тихін Степанов (1795-1847)

  • Євген Слуцький (1880-1948)

  • Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

  • Економічна думка України радянської доби

  • Олександр Чаянов (1888-1939)

  • Анатолій Покритан (1920-2003)

  • Економічна думка української діаспори

  • Людвіг фон Мізес (1881-1973)

  • Аарон Директор (1901-2004)

  • Роза Фрідмен (1910-2009)

  • Економічна думка незалежної України

  • Концепції державного регулювання в перехідній економіці

  • Інституціональні перетворення та економіко-правові аспекти господарювання

  • Фінансові та монетарні аспекти економічного розвитку

  • Регіональна економіка та економіка природокористування

  • Світова економіка та проблеми міжнародної економічної інтеграції

  • Економічна безпека та оборонна економіка