Карл Маркс (1818-1883)

Історія економічних вчень

На основі теорії трудової вартості Маркс доводить, що робітник продає на ринку не свою працю, а робочу силу - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром, що має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці, створення додаткової вартості) та мінову вартість (вартість життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім'ї).

Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості й повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості, що дорівнює вартості його робочої сили. За межами цього необхідного робочого часу, тобто у додатковий робочий час робітник створює додаткову вартість (т). Остання безоплатно привласнюється власником засобів виробництва й становить дійсне джерело капіталістичного багатства.

Надалі Маркс відкриває й досліджує дві основні форми додаткової вартості - абсолютну та відносну, і відповідно, два основні способи її збільшення: 1) зростання інтенсивності праці й подовження робочого дня; 2) підвищення продуктивності праці.

Теорія капіталу.

За Марксом, капітал є відношенням експлуатації найманих робітників капіталістами, відношенням виробництва й привласнення додаткової вартості. Отже, капітал - це вартість, що створює додаткову вартість, самозростаюча вартість. На основі вчення про додаткову вартість Маркс розкриває структуру капіталу, виділяючи в ньому такі елементи:

• а) постійний капітал (с) - та частина капіталу, що витрачається на купівлю засобів виробництва;

• б) змінний капітал (у) - та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили;

• в) основний капітал - та частина капіталу, яка знаходиться у виробництві протягом багатьох циклів і переносить свою вартість на створений продукт частинами;

• г) обіговий капітал - та частина капіталу, яка використовується в одному циклі виробництва й повністю переносить свою вартість на створений продукт.

Відношення маси засобів виробництва до кількості живої праці, що приводить їх у дію, Маркс називає технічною будовою капіталу. Однак, тільки робоча сила (змінний капітал), на думку вченого, є джерелом додаткової вартості. Цю частину капіталу вчений називає змінною, оскільки вона створює вартість, що перевищує вартість робочої сили. Вартість постійної частини капіталу переноситься за допомогою праці на товар, що виготовляється. У силу цього відношення постійного капіталу до змінного Маркс називає вартісною будовою капіталу.

Надалі вчений виводить залежність між вартісною й технічною будовою капіталу і називає її органічною будовою (с/у). Остання є "вартісною будовою капіталу - оскільки вона визначається його технічною будовою і відображає в собі зміни технічної будови". Органічна будова капіталу вимірюється відношенням вартості засобів виробництва до вартості робочої сили, а не відношенням маси засобів виробництва до кількості робітників. Разом з цим, вона - не будь-яка вартісна будова капіталу, а тільки та, яка відображає його технічну будову. Якщо, наприклад, вартісна будова капіталу підвищиться внаслідок подорожчання сировини при незмінній технічній будові капіталу, то це не буде одночасним підвищенням його органічної будови. Але якщо вартісна будова капіталу зросте внаслідок підвищення його технічної будови, то це буде означати підвищення органічної будови капіталу.

Теорія доходів.

Маркс вважає, що всі доходи, за виключенням заробітної плати - грошового виразу вартості товару робоча сила, є перетвореними формами додаткової вартості. Так, експлуатуючи найману працю, капіталіст отримує прибуток - форму додаткової вартості, яка виступає у трьох функціональних видах: промисловий прибуток, торговий прибуток і позичковий відсоток.

Промисловий прибуток формується у сфері матеріального виробництва у вигляді додаткової вартості, втіленої у додатковому продукті. Реалізація вартості останнього у грошовій формі перетворює додаткову вартість на прибуток. Фактична його величина є різницею між ціною продажу товарів і витратами на їх виробництво. Тому, якщо ціна дорівнює вартості, то прибуток за своєю величиною дорівнює додатковій вартості. Якщо ціна відхиляється від вартості, то величина прибутку відповідно відхиляється від величини додаткової вартості. Факторами зростання величини прибутку є фактори збільшення додаткової вартості (подовження робочого дня, підвищення інтенсивності й продуктивності праці, пониження заробітної плати нижче вартості робочої сили), а також зменшення часу обігу капіталу.

Коли функції обігу виконує сам промисловець, то він має займатися побічними справами: організовувати торгівлю товарами, вивчати ринок, знаходити способи стимулювання збуту, що, безумовно, затримує повернення капіталу в грошовій формі для подальшого виробництва. Тому з метою прискорення процесу реалізації і, відповідно, зростання прибутку, промисловці реалізують продукцію за більш низькими оптовими цінами особливій категорії капіталістів - торговим підприємцям. Останні реалізують товари безпосереднім споживачам за більш високими роздрібними цінами, що відповідають ринковій ціні. Тому торговий прибуток є різницею між ринковою й оптовою ціною товару.

Однак, зазначене є лише зовнішньою формою прояву більш глибинних виробничих відносин: промисловці діляться з торговцями додатковою вартістю, створеною у результаті експлуатації найманої праці у сфері матеріального виробництва. Торговці купують товари у промислових капіталістів нижче вартості, а реалізують їх за вартістю. Таким чином, торговий прибуток - це особлива форма додаткової вартості.

Крім промислових і торгових капіталістів існує ще одна категорія підприємців - кредитні, що представляють у користування тимчасово вільні грошові засоби за певну плату - позичковий відсоток. Останній на поверхні економічних явищ виглядає як ціна капіталу, що береться у позику. Однак, це специфічна ціна. Для звичайних товарів ціна є грошовим виразом їх вартості. Але для капіталу, що надається в позику, відсоток не є грошовим виразом вартості, тому що сам позичковий капітал вже виражений у грошовій формі. У даному випадку відсоток є оплатою споживчої вартості капіталу як товару - його здатності приносити прибуток. Тому Маркс назвав відсоток ірраціональною формою ціни.

Позичковий відсоток - та частина додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти вимушені віддавати кредитним капіталістам. Прибуток, який утворюється внаслідок руху позичкового капіталу, розподіляється на дві частини: 1) відсоток, який привласнюється капіталістом-кредитором як власником позичкового капіталу і 2) підприємницький дохід, що привласнюється функціонуючим капіталістом-позичальником (промисловцем чи торговцем). А так як кредитні відносини широко розвиваються, і кожний окремий капіталіст міг би віддати свій капітал у позику, то поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального значення й застосовується навіть до прибутку на власний капітал підприємців, а не тільки до прибутку, який отримано на позичковий капітал.

Ще один вид доходу - рента - являє собою форму додаткової вартості, яка створюється у землеробстві та є результатом економічних відносин між землевласниками, фермерами й найманими працівниками у сільському господарстві. Вона виступає у вигляді:

• а) диференційної ренти, пов'язаної з різною якістю, місцерозташуванням і продуктивністю земельних ділянок;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних вчень» автора Тарасевич В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Карл Маркс (1818-1883)“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Тема 1. Предмет i метод історії економічних вчень

  • Тема 2. Ранні економічні погляди

  • Стародавній Вавилон

  • Стародавній Китай

  • Економічні вчення античної Греції

  • Економічні погляди Стародавнього Риму

  • Економічні погляди епохи середньовіччя

  • Економічні погляди каноністів.

  • Арабське середньовіччя.

  • Економічна теорія меркантилізму

  • Тема 3. Класична політична економія

  • Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

  • Франсуа Кене (1694-1774)

  • Анн Робер Жак Тюрго (1727-1781)

  • Зріла класична політекономія

  • Давид Рікардо (1772-1823)

  • Пізня класична політекономія

  • П'єр Жозеф Прудон (1809-1865)

  • Джон Стюарт Мілль (1806-1873)

  • Томас Роберт Мальтус (1766-1834)

  • Жан Батіст Сей (1767-1832)

  • Тема 4. Марксистський напрямок економічної думки

  • Карл Маркс (1818-1883)
  • Розвиток ідей марксизму наприкінці XIX - початку XX ст.

  • Карл Каутський (1854-1938)

  • Марксистська політична економія в Радянській Росії та СРСР

  • Поль Берен (1909-1964)

  • Тема 5. Неокласична економічна теорія

  • Витоки неокласики: австрійська і американська школи

  • Фрідріх фон Візер (1851-1926)

  • Ойген фон Бем-Баверк (1851-1919)

  • Джон Бейтс Кларк (1847-1938)

  • Кембріджська школа і започаткування мікроекономіки

  • Математична школа

  • Леон Вальрас (1834-1910)

  • Вільфредо Парето (1848-1923)

  • Неокласична теорія епохи регульованої ринкової економіки

  • Артур Лаффер (народився у 1940 р.)

  • Тема 6. Кейнсіанство та його еволюція

  • Неокейнсіанство

  • Кейнсіансько-неокласичний синтез

  • Посткейнсіанство

  • Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983)

  • Монетарне посткейнсіанство.

  • Нове кейнсіанство

  • Джордж Акерлоф (народився у 1940 р.)

  • Тема 7. Інституціоналізм

  • Класичний інституціоналізм

  • Джон Роджерс Коммонс (1862-1945)

  • Новий інституціоналізм

  • Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003)

  • Денієль Белл (1918-2011)

  • Джеффрі Ходжсон

  • Неоінституціоналізм

  • Олівер Ітон Уільямсон (народився у 1932 р.)

  • Еліонор Остром (1933-2012)

  • Джеймс Макгілл Б'юкенен (1919-2013)

  • Дуглас Норт (народився у 1920 р.)

  • Інститут людини в сучасних економічних дослідженнях

  • Тема 8. Еволюція економічної думки України

  • Іван Вишенський (1545/50 - 20-ті рр. XVII ст.)

  • Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681-1736)

  • Економічна думка України XIX - початку XX ст.

  • Михайло Драгоманов (1841-1895)

  • Тихін Степанов (1795-1847)

  • Євген Слуцький (1880-1948)

  • Михайло Туган-Барановський (1868-1919)

  • Економічна думка України радянської доби

  • Олександр Чаянов (1888-1939)

  • Анатолій Покритан (1920-2003)

  • Економічна думка української діаспори

  • Людвіг фон Мізес (1881-1973)

  • Аарон Директор (1901-2004)

  • Роза Фрідмен (1910-2009)

  • Економічна думка незалежної України

  • Концепції державного регулювання в перехідній економіці

  • Інституціональні перетворення та економіко-правові аспекти господарювання

  • Фінансові та монетарні аспекти економічного розвитку

  • Регіональна економіка та економіка природокористування

  • Світова економіка та проблеми міжнародної економічної інтеграції

  • Економічна безпека та оборонна економіка