Розділ «3.3. Учіння як система»

Системоутворювальний чинник системи “Учіння”: учіння – це специфічний процес пізнання. Цей специфічний процес пізнання здійснюється цілком індивідуально, це внутрішній для кожного суб'єкта навчання процес. Він протікає в абсолютно самостійному режимі, цілком і повністю індивідуально.

Отже внутрішнім чинником є вимога здійснення цього процесу на основі максимально можливої індивідуалізації усіх пізнавальних дій, що здійснюються самостійним шляхом. Крім того, оскільки учіння – це специфічний вид пізнання, то зрозуміло, що учіння повністю повторює усі етапи пізнання, яке зводиться до отримання об'єктивної, достовірної інформації про об'єкт вивчення. Але специфічність учіння як пізнання полягає в тому, що отриману інформацію необхідно трансформувати в знання. Це означає, що учіння – це власне органічна єдність добування інформації про об'єкт вивчення і перетворення її в знання як власного надбання учня. Це і є зовнішнім системоутворювальним чинником цієї системи.

Щоб визначити елементи розглядуваної системи розкриємо суть макрокомпонентів учіння. В учінні можна виділити дві частини, а точніше, два компоненти, які в дальнійшому будемо називати макрокомпонентами, бо вони самі є непростими утвореннями. Першим таким макрокомпонентом є отримання інформації (у розумінні її добування) про об'єкт вивчення. Другим макрокомпонентом є засвоєння цієї інформації, привласненням її, тобто другий макрокомпонент пов'язаний із переведенням добутої інформації в статус знання. Як бачимо, такий поділ учіння як цілісного процесу на два макрокомпоненти має в своїй основі функціональність, тобто це поділ функціональний: спочатку добуваємо ту чи іншу інформацію, а потім намагаємось її зробити своєю власністю, своїм власним надбанням у вигляді знань, умінь, навичок, видів поведінки чи способів діяльності.

Отже, в учінні виділяють два макрокомпоненти. Фактично перший макрокомпонент учіння за суттю своєю є не чим іншим як добуванням знання, тобто добуванням інформації, отриманням знань про об'єкт вивчення, а також пов'язаний із діями з цим знанням. А це означає, що перший макрокомпонент учіння пов'язаний із з'ясуванням суті і змісту засвоюваних знань, і дій, що засвоюються в учінні.

Деякі автори перший макрокомпонент учіння розглядають як різновид пізнання, пізнавальної діяльності. Цей компонент реалізується через такі пізнавальні процеси, як сприймання, увага, розуміння, мислення, пам'ять. Він, цей макрокомпонент, розглядається як перший крок до збагачення досвіду суб'єкта пізнання, як добування певної інформації, як результат деяких пізнавальних дій, деякої сукупності пізнавальних дій, як результат діяльності чуттєвої або раціональної сфери особистості, або однієї і другої разом.

Відповідно склад і структура цього макрокомпонента учіння описується на основі уявлень про склад і структуру пізнання в науковій діяльності. Відомо, що загальнонауковими методами пізнання є індукція і дедукція. Це означає, що в першому компоненті учіння можна віднайти елементи індукції та дедукції.

У науковому пізнанні мають місце такі процеси, як сприймання об'єкта, зовнішня взаємодія з об'єктами, їх порівняння, співставлення, аналіз (розпізнавання, виділення властивостей, частин, зв'язків і відношень об'єктів), синтез (ототожнення і об'єднання властивостей елементів, зв'язків і відношень об'єктів, абстракція і узагальнення), актуалізація минулого досвіду, співвіднесення з ним і його переробка, багато логічних операцій (визначення поняття, здійснення індуктивних та дедуктивних висновків, систематизація, класифікація, встановлення причин і пояснення, а також деякі інші операції пізнання, а також розуміння мовних повідомлень про об'єкти дійсності, їх властивості, відношення, сутності).

Важливим компонентом розвинутого пізнання є дослідження структури самих понять, рефлексія структури пізнання в індивідуальній свідомості, стратегія пояснення. Як відомо, виділяються структурні, атрибутивні, причинні, функціональні, генетичні пояснення, які використовуються як окремо, так і в різних поєднаннях. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн писав, що процес осмислення змісту наукових знань здійснюється як пізнання одиничних явищ, перехід від конкретного одиничного до абстрактного загального і від абстрактного загального до наочного одиничного або як рух, відображення явищ, рух від явища до сутності і від сутності знову до явищ дійсності. Тобто в процес осмислення змісту наукових знань включені акти пізнання трьох видів: відображення явищ, виявлення сутності, пояснення явищ, відповідно з характером засвоюваних в учінні знань. Усі відмічені процедури здійснюються на основі таких операцій пізнання: чуттєве сприймання, зовнішня взаємодія з об'єктами, порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, висновків по індукції чи дедукції. На його думку важливими компонентами пізнання є творчість, відкриття в єдності з репродуктивним відтворенням раніше набутого досвіду, виділення в якості основного механізму творчого пізнання “аналізу через синтез”.

Що собою являє другий макрокомпонент учіння? Другий макрокомпонент учіння – закріплення знань і дій, їх засвоєння. Тобто другий макрокомпонент безпосередньо пов'язаний із привласненням добутої інформації через запам'ятовування. Його ще називають засвоєнням і відпрацюванням, закріпленням знання і дій з цим знанням.

Як ми вже підкреслили, закріплення знань і дій в учінні виступає у формі їх запам'ятовування. А воно, як відомо, є довільне і мимовільне, а з другого боку, пряме, безпосереднє і опосередковане.

Закріплення знань при довільному безпосередньому (“механічному”) засвоєнні відбувається в повторних звертаннях до матеріалу з свідомою установкою запам'ятати і освоїти його. Прекрасний приклад цього дає закон пам'яті “7 ± 2” (“сім плюс, мінус два”).

Закріплення матеріалу при довільному, але опосередкованому засвоєнні здійснюється з участю кодування змісту з допомогою різноманітних спеціальних знаків, систематизації, графічного моделювання, встановлення зв'язку засвоюваних знань зі знаннями, засвоєними раніше, штучне включення знань в осмислену систему та ін. Сюди також можна віднести операції смислового групування матеріалу, розбивки його на частини і співвіднесення частин, осмислення подібності і відмінності елементів матеріалу, у виконанні вправ, розв'язанні задач, здійсненні дій з використанням закріплених знань, перетворення, трансформації знань.

Мимовільне засвоєння знань можливе під час виконання діяльності, що спрямована на розв'язання інших задач при відсутності осмисленої установки на запам'ятовування та засвоєння знань. При цьому має місце два види діяльності, в якій здійснюється мимовільне засвоєння знань. Перший – це орієнтувальна діяльність, спрямована на з'ясування змісту знань, другий – діяльність із застосування знань, що має характер виконавської діяльності.

Тому засвоєння знань включає закріплення знань шляхом заучування, запам'ятовування, а потім оволодіння шляхом застосування в діях (діяльності). Вважається, що при заучуванні досягається певний попередній рівень засвоєння, а при оволодінні цей рівень стає повноцінним.

Отже елементами системи очевидно є такі дії:

– формування чуттєвого образу об'єкта вивчення;

– формування гностичного (пізнавального) образу об'єкта вивчення; – формування та формулювання предмета вивчення;

– організація суб'єктно-об'єктної взаємодії як спосіб отримання об'єктивної інформації про предмет вивчення;

– організація діяльності щодо присвоєння (привласнення) отриманої інформації;

– забезпечення зв'язку з практикою.