Розділ «3.2. Суб'єктно-суб'єктна та суб'єктно-об'єктна взаємодії як цілісні утворення»

У базовій дидактичній системі (рис. 8) визначальним і системоутворювальним елементом є цілі навчання, а її фундаментом, основою – зміст навчання як її елемент. Оскільки зміст навчання може бути визначений на основі змісту освіти, то об'єкт дидактики включає в себе не лише зміст навчання, але й увесь процес навчання, тобто весь дидактичний цикл як штучно організовану системну цілісність, що бере участь у засвоєнні цього змісту.

3.2.3. Про учіння та розвиток.

Відомо, що придбання логічних прийомів мислення і творчих умінь розв'язувати нетипові, тобто нестандартні задачі називають розвитком. У теорії навчання має місце чітке розділення двох процесів: учіння і розвитку. Заслуга диференціювання, розділення навчання і розвитку належить Песталоцци Вони мають різну природу, різні механізми їх протікання, однак дуже тісно між собою зв'язані.

З іншого боку, є й інша точка зору на співвідношення між цими двома процесами. Деякі педагоги і психологи під учінням розуміють придбання будь-якого досвіду, тобто придбання знань, умінь, навичок, видів поведінки, діяльності та досвіду здійснення логічних прийомів мислення і творчих умінь розв'язувати нетипові, нестандартні задачі. Це означає, що вони не виділяють окремо ні один, ні другий вид діяльності.

Розробляючи проблему співвідношення учіння і розвитку, вчені вважають, що не так важливо, який вид придбання досвіду буде названо учінням, а який розвитком, значно важливіше інше: щоб виділити і чітко розрізнити всі можливі види досвіду, не ототожнюючи їх і не випускаючи з виду кожен з них. Саме тому учінням можна назвати будь-який вид придбання досвіду. Проте є деякі чинники, які зумовлюють окремі особливості в придбанні досвіду. Зокрема, конкретні матеріальні системи змінюються завжди під дією як внутрішніх, так і зовнішніх детермінант. До систем, які розвиваються, відносять тільки ті, які змінюються унаслідок дії внутрішніх детермінант (чинників). Тоді має місце не стільки розвиток, скільки саморозвиток. Про системи, які змінюються під впливом зовнішніх чинників (детермінант) говорять, що вони формуються. Отже, формування – це процес зміни будь-якої системи під впливом зовнішніх чинників, у той же час як розвиток – це зміни, які здійснюються під дією внутрішніх чинників.

У контексті вищенаведеного твердження варто згадати такий приклад. Педагогіка не такого вже й далекого минулого, та й сьогоднішнього теж, визначає виховання як процес цілеспрямованого формування особистості людини. Цим визначенням фактично відсікалися ті зміни особистості людини, які могли з'явитися внаслідок дії внутрішніх чинників, тобто самовиховання, саморозвиток, самоосвіта, самоудосконалення, внутрішня мотивація особистості. Акцент лише на дію зовнішніх детермінант (щось подібне до бочки з розсолом, в якому просолюються огірки “хочуть вони цього чи не хочуть”) і призвів до необхідності врахування природовідповідності як принципу не в трактуванні Коменського, а в трактуванні Песталоцці (автор далекий від думки применшувати роль основоположника наукової педагогіки у становленні природовідповідності як принципу, але факт залишається фактом, його тлумачення природовідповідності зводилось до природонаслідування, в той же час як Песталоцці під природовідповідністю розумів відповідність природі дитини, її особливостям пам'яті, мислення, уяви, задатків, здібностей, нахилів, інтересів тощо, на що особливу увагу акцентує сучасна школа). І з погляду вищезазначеного ще більш вагомішим виглядає науковий внесок двох видатних педагогів – В.О. Сухомлинського [17] та Ш.О. Амонашвілі [1], які свою педагогіку будували саме з розуміння надважливості дії внутрішніх, а не зовнішніх чинників, отже пріоритет надавали саме розвитку (в тому числі і саморозвитку), а не формуванню. Саме тому таку педагогіку й називають гуманістичною, а не тоталітарною, одним із різновидів якої була ієзуїтська педагогіка (вважається, що вона була дуже ефективною з точки зору результату). Наша, вітчизняна педагогіка розділяє два процеси: учіння і розвиток, розуміючи під учінням придбання конкретного досвіду: знань, умінь і навичок, різних видів поведінки і діяльності, а розвиток вона визначає як придбання узагальненого досвіду у виконанні логічних і творчих прийомів пізнавальної діяльності. Якщо учіння розглядати як педагогічне явище саме по собі, то можна стверджувати, що це діяльність суб'єкта навчання, в ході якої він засвоює знання, уміння, навички, що це індивідуальна, особистісна діяльність, під час якої суб'єкт навчання рухається від незнання до знання.

Арістотель уважав, що між “рухами душі мають місце ті ж відношення порядку, що і між речами, тобто душа сприймає предмети і явища не у випадковому порядку, а в тих співвідношеннях, які притаманні предметному світу. Отже зрозуміло, що якщо ми бажаємо, щоб знання учнів про той чи інший об'єкт вивчення були упорядковані в певну цілісність, то потрібно потурбуватися щоб процес відображення зберігав незмінними ці співвідношення. Ця вимога дуже важлива з погляду організації процесу навчання.