Розділ «Міжнародні відносини (50-ті роки XX ст. - початок XXI ст.)»

Спроба повороту від "холодної війни" до співробітництва

"Холодною війною" в історичній літературі називається період відкритої конфронтації між західними державами і країнами радянського блоку (СРСР і його сателітами) після закінчення Другої світової війни (з кінця 1940-х до кінця 1980-х рр.).

"Холодна війна" велася різними засобами- політичними, економічними, пропагандистськими, виявом яких стало:

o створення і протистояння воєнно-політичних блоків;

o виникнення міжнародних політичних криз;

o інспірація і втручання у регіональні збройні конфлікти;

o запровадження економічних ембарго;

o ведення гонки звичайних і ядерних озброєнь;

o пропагандистська діяльність;

o ідеологічні диверсії тощо.

Кінець 50-х років ознаменував певний поворот від війни до миру, що виявилося у покращенні американо-радянських відносин, підписанні договорів, які стосувалися стримування ракетно-ядерних озброєнь. Зокрема Московський договір 1963 р. заборонив випробування ядерної зброї в трьох сферах: на землі, під водою та в атмосфері. У 1968 р. укладено договір про нерозпо-всюдження ядерної зброї, до якого приєдналася більшість країн світу. Водночас відбулися події, котрі свідчили про те, що до тривкого та стабільного миру ще дуже далеко.

У1960 р. хід нормалізації радянсько-американських відносин затьмарив політ американського розвідувального літака У-2 над територією СРСР.

У 1962 р. військово-політичні амбіції радянського керівництва спровокували Карибську кризу. Прагнучи урівняти ракетно-ядерні озброєння (співвідношення СРСР - США становило 1:17) і створити тиск на США, Радянський Союз умовив Ф. Кастро на розміщення радянських ракет з ядерними боєголовками на Кубі. Світ був поставлений на межу катастрофи. Тільки стриманість та витримка американського президента Дж. Кеннеді та радянського лідера М. Хрущова, що врешті-решт зрозумів свою помилку і вчасно схаменувся, не призвели до фатальних наслідків. США підтвердили мирні наміри щодо кубинського режиму, а Радянський Союз вивіз із Куби свої війська та ракети з ядерними боєголовками. Досягти переваги над США не вдалося.

На кінець 60-х років Радянський Союз ціною неймовірних зусиль та затрат нарешті досяг воєнно-стратегічного паритету зі США. Конфронтація на певний час поступилась місцем співробітництву та співіснуванню, насамперед між СРСР і США. Пріоритетною стала тенденція мирного співіснування. Однак політика з позиції сили була не згорнута, а лише відсунута на другий план. Саме в першій половині 70-х років між СРСР і США було підписано низку важливих документів, які, з одного боку, регулювали американо-радянські відносини, а з іншого - стосувалися світових проблем.

Серед перших найважливіших - "Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими

Штатами", Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО) та Тимчасова (на б років) угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1), підписані в 1972 р. Усе це були дуже значні кроки на шляху зменшення загрози війни та зміцнення міжнародної безпеки.

Друга група договорів стосувалася міжнародних проблем: європейської безпеки, Близького Сходу, країн Південно-Східної Азії тощо. Б 1972 р. підписана також радянсько-американська торгова угода, котра, як відомо, так і не набрала чинності внаслідок недотримання прав людини в СРСР.

Не менш важливим моментом першої половини 70-х років було також покращання політичного клімату в Європі. Процес європейської розрядки став можливим завдяки змінам у радянсько-американських відносинах, у самих державах Західної та Східної Європи. Маються на увазі прихід до влади в ФРН "малої коаліції" під керівництвом далекоглядного німецького політика - соціал-демократа В. Брандта та ті труднощі, яких зазнали країни Східної Європи, що потребували тісніших економічних зв'язків із Заходом, особливо західної технології та кредитів. Це відкрило шлях до європейської Наради з безпеки та співробітництва, в котрій активну участь взяли США та Канада.

Уже 22 листопада 1972 р. з ініціативи Фінляндії представники 32 європейських держав, США, Канади почали багатосторонні консультації в Гельсінкі. В підсумку в липні 1973 р. було погоджено текст Заключних рекомендацій, що отримав назву "Синьої книги". По суті "Синя книга" містила процедурні питання та порядок проведення наради з питань безпеки та співробітництва. Погоджений порядок денний містив 4 пункти: питання безпеки в Європі, питання співробітництва в галузі економіки, проблеми співробітництва в гуманітарних та інших галузях, розвиток загальноєвропейського процесу після наради.