Розділ «Міжнародні відносини (50-ті роки XX ст. - початок XXI ст.)»

У середині 80-х років міжнародні відносини досягли критичної межі, у світі знову відродилася атмосфера "холодної війни". У складному становищі опинився СРСР: продовжувалася афганська війна, починався новий тур гонки озброєнь, яку виснажена економіка країни вже витримати не могла. Технічне відставання в основних галузях економіки, низька продуктивність праці, припинення економічного зростання - все це стало свідченням глибокої кризи комуністичної системи. За таких умов відбулась чергова зміна політичного керівництва СРСР. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний М.С. Горбачов, з ім'ям якого пов'язані принципові зрушення в зовнішній політиці СРСР.

Михайло Сергійович Горбачов (нар. 1931) - радянський партійний і державний діяч. З1955 р. на комсомольській і партійній роботі в Ставропольській області РРФСР. У1978-1985 рр. секретар ЦК КПРС. З1980р. член політбюро ЦК КПРС, з 1985 р. Генеральний секретар ЦК КПРС. У1988-1990 рр. голова Президії Верховної Ради СРСР. У 1990-1991 рр. президент СРСР. Ініціатор "перебудови", яка зумовила значні зміни в економічній і політичній сферах життя радянського суспільства, а також у міжнародних відносинах. Лауреат Нобелівської премії миру за 1990 р. 19-21 серпня 1991 р. Горбачов був усунутий від влади ортодоксально налаштованими найвищими посадовими особами, які, прагнучи зберегти Союз у незмінному вигляді, вчинили державний переворот. Залишався президентом СРСР до 25 грудня 1991 р., але не мав реальної влади і не зміг зупинити процес остаточного розпаду СРСР. З грудня 1991 р. президент Міжнародного фонду соціальних, економічних і політичних досліджень ("Горбачов-фонд"). У1996 р. взяв участь у виборах президента Російської Федерації, але отримав менше 1 % голосів.

Основні напрями нової політики Москви полягали у пом'якшенні відносин із Заходом і сприянні врегулюванню регіональних конфліктів. Проголосивши курс на реалізацію нового політичного мислення в міжнародних відносинах- визнання пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими, а також того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних та інших цілей, радянське керівництво пішло на відкритий діалог із Заходом. Відбулася серія зустрічей між М. Горбачовим та Р. Рейганом. У листопаді 1985 р. на першій зустрічі в Женеві два лідери обговорили актуальні проблеми міжнародних відносин і прийшли до висновку, що ядерна війна не повинна бути розв'язана, бо в цій війні переможців не буде. В наступних зустрічах (Рейк'явік, 1986 р,; Вашингтон, 1987 р.; Москва, 1988 р.;

Нью-Йорк, 1988 р.) були закладені основи для взаєморозуміння між СРСР і США з досягненням конкретних рішень, спрямованих на згортання гонки озброєнь. Особливо важливим результатом цього стало підписання 8 грудня 1987 р. договору про усунення з європейської території найновіших ядерних ракет середньої та меншої дальності (500-5000 км). Передбачалося повне знищення двох класів ракет з боку СРСР і США. Вперше за післявоєнний період СРСР погодився на контроль над ліквідацією озброєння. 1987 р. почались радянсько-американські переговори про обмеження й припинення ядерних випробувань.

У квітні 1988 р. в Женеві була укладена угода про врегулювання конфлікту в Афганістані. СРСР і США підписали Декларацію про міжнародні гарантії та меморандум взаєморозуміння. Поетапно - до 15 лютого 1989 р. - радянські війська були виведені з Афганістану. Закінчилася найганебніша війна Радянського Союзу, в якій він втратив понад 13 тис. убитими.

Американсько-радянський мирний діалог продовжувався і за президентства Джорджа Буша (1989-1993), зокрема тривали переговори про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Важливим кроком у цьому напрямі став перший візит М.С. Горбачова як президента СРСР до Вашингтона 1990 р. та його переговори з Дж. Бушем. Тут було погоджено основні положення договору про СНО, а також укладено угоду про ліквідацію переважної більшості хімічної зброї та відмову від її виробництва. В документах зазначалося, що період конфронтації між Заходом і Сходом поступається місцем партнерству і співробітництву.

Переговорний процес захопив широкий спектр озброєнь. 1989 р. у Відні розпочалися багатосторонні переговори про скорочення збройних сил і звичайних озброєнь у Європі. На зустрічі 22 країн - учасниць Наради з безпеки і співробітництва (НБСЄ) в листопаді 1990 р. в Парижі було підписано Договір про звичайні збройні сили в Європі, що визначав радикальне скорочення звичайних сил НАТО й ОВД.

На межі 80-90-х років СРСР проводить активну міжнародну політику. Москва сприяла врегулюванню низки регіональних конфліктів із залученням ООН, яка вперше за свою історію стала відігравати роль гаранта в підтримці миру. Після візиту М. Горбачова в Пекін 1989 р. починається нормалізація радянсько-китайських відносин. Але ще більші зміни відбулися в європейській політиці. Впродовж 1988-1989 рр. в європейських державах Варшавського договору різко загострилася економічна криза. Майже всюди спостерігався застій виробництва і зниження рівня реальних доходів населення. Зростали бюджетні дефіцити. Населення країн Східної Європи рішуче піднімалося на боротьбу проти тоталітарних комуністичних режимів. Правлячі кола Польщі та

Угорщини, намагаючись перекласти відповідальність за кризу на опозицію, погодилися поділитися владою з демократичними рухами, провести вільні вибори. Однак вибори в червні 1989 р. в Польщі й в березні 1990 р. в Угорщині привели до мирного усунення комуністів від влади. В жовтні 1989 р. розпочалася революція в НДР, символом якої стали відставка Б. Хонеккера, розвал СЄПН і падіння Берлінського муру. У листопаді 1989 р. розпочалася "оксамитова революція" в Чехословаччині, де опозиційні сили мирним способом поступово відтіснили комуністів від влади; 1993 р. Чехословаччина розпалася на дві незалежні держави - Чеську і Словацьку Республіки. Протягом 1988-1990 рр. було повалено комуністичний режим у Болгарії. Після кровопролитних боїв у грудні 1989 р. народна революція перемогла в Румунії. Революційний процес охопив не лише країни ОВД, а й Албанію і Югославію. Наприкінці 1990 р. під натиском студентських виступів правляча марксистська Албанська партія праці прийняла рішення про запровадження в країні багатопартійної системи.

Перехід до політичного плюралізму в Югославії відбувався в 1990 р. на фоні загострення міжнаціональних суперечностей, що призвели до розпаду федерації. Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія проголосили 1991р. незалежність. Комуністи зберегли владу лише в Сербії та Чорногорії. Ці дві республіки оголосили про відновлення Югославської федерації. Сербське населення Хорватії (11 %) і Боснії та Герцеговини зажадало приєднання районів свого компактного проживання до Сербії. В колишній Югославії вибухнула міжнаціональна війна, яка особливо жорстокого характеру набула в Боснії та Герцеговині. Для розв'язання цих суперечностей змушений був втрутитися військовий контингент ООН, до складу якого входив український підрозділ.

Остаточне закінчення періоду "холодної війни" ознаменувалося об'єднанням Німеччини. У лютому 1990 р. чотири держави - переможниці в Другій світовій війні - СРСР, США, Велика Британія та Франція - домовились з двома німецькими державами - ФРН і НДР - про створення переговорного механізму "2 + 4" для об'єднання Німеччини. У вересні 1990 р. в Москві було укладено Договір про остаточне врегулювання німецького питання, за яким об'єднана Німеччина визнавала наявні кордони в Європі, відмовлялася від зброї масового знищення, зобов'язалася скоротити свої збройні сили. Радянський Союз брав зобов'язання вивести свої війська з території Німеччини і не заперечував її входження в НАТО.

Зміни в політичному кліматі Східної Європи привели до розпуску ОВД 1991 р. і виведення в наступні роки радянських військ з Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Німеччини. Наймогутніша держава комуністичного блоку - СРСР - також розпалася. Ще в листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської PCP проголоси ла державний суверенітет Естонії. 1989-1990 pp. вперше в республіках СРСР відбулися вибори на багатопартійній основі. Національно-патріотичні сили потіснили комуністів від керма влади. Новообрана Верховна Рада України 16 липня 1990 р. прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларації про державний суверенітет проголосили також парламенти Литви, Латвії, Білорусі, Росії, Молдови та інших республік. Після невдалої спроби консервативних сил здійснити державний переворот у СРСР (19-20 серпня 1991 р.) учасниця заколоту- компартія - була оголошена поза законом. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум понад 90 % голосів його затвердив. 8 грудня 1991 p. у Біловезькій пущі лідери Росії, України, Білорусі оголосили про припинення існування СРСР як суб'єкта міжнародного права. Було створено нове об'єднання - Співдружність Незалежних Держав (СНД), яка є більше політичною декларацією, ніж реальним договором. Спадкоємницею СРСР і відповідальною за всі підписані Москвою угоди оголосила себе Росія. Після розпаду СРСР ядерними державами стали Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, які уклали 1992 р. в Лісабоні угоду про те, що вони крім Росії позбудуться ядерної зброї протягом 7 років. На основі цих домовленостей президенти Б. Єльцин і Дж. Буш у Вашингтоні підписали у цьому ж році текст договору СНО-1, за яким США і держави колишнього СРСР скорочують стратегічні наступальні озброєння на 50 % протягом 7 років, що символізувало кінець конфронтації між СРСР і США.

Остаточним завершенням періоду "Холодної війни" вважається:

o виведення радянських військ з Афганістану (лютий 1989 р.);

o падіння тоталітарних режимів у країнах Центрально-Схід-ної Європи (1989);

o зруйнуванням Берлінського муру (листопад 1989 p.);

o об'єднання Німеччини і розпуск Організації Варшавського договору (липень 1991 p.).

1 лютого 1992 р. Дж. Буш і Б. Єльцин підписали у Кемп-Девіді угоду, за якою США і Росія перестали вважати один одного потенційними супротивниками, заклавши основу для розвитку партнерських відносин між ними. Однак наприкінці 1990-х років криза у Косово і події у Чечні відродили взаємну недовіру у відносинах між двома найбільшими ядерними державами.

У січні 1993 р. в Москві Єльцин і Буш підписали новий договір СНО-2 про скорочення вдвоє стратегічних наступальних озброєнь до рівня договору СНО-1. Відповідно до тристоронньої угоди між США, Росією й Україною від 14 січня 1994 р. Україна погодилася передати 200 ядерних боєголовок на демонтаж у Росію. Москва зобов'язалася надавати Україні ядерне паливо, а Сполучені Штати - фінансувати цю угоду.

З розвалом комунізму зникла двополюсність світу та конфронтація за лінією "Схід - Захід", але кількість міжнародних конфліктів не зменшилась. Особливо небезпечним став конфлікт у Перській затоці, що розпочався нападом у серпні 1990 р. військ іракського диктатора Саддама Хусейна на Кувейт. Рада Безпеки ООН, засудивши агресію, встановила кінцеву дату виведення іракських військ з Кувейту - 15 січня 1991 р. Багатонаціональні збройні сили під керівництвом американського командування здійснили операцію "Буря в пустелі" проти Іраку і визволили Кувейт.