Розділ 15

— Спочатку прочитайте, що він вам пише. Може, щось питає — ось ви й дасте відповіді. А взагалі, раджу про Київ. Ну, як у шкільному творі пишуть. Розташоване місто на обох берегах Дніпра, має населення стільки-то, серед нього жінок стільки-то… На душу населення стільки-то дерев. А ще про найкраще в світі метро, Чорнобиль і Трипільську культуру не забудьте. Можна ще про наші заводи й фабрики. О! Згадала, у нас чудовий кабельний завод. Може, це його зацікавить? Ну, й про пиво «Оболонь», звісно.

— Віко, ти смієшся, а про що мені дійсно писати?

— Пишіть, що кохаєте його до нестями! Все, після роботи під’їду і закину в поштову скриньку листа. Уявляю, як ви хочете швидше поринути в його зміст. Зізнайтеся, вам чоловіки дуже давно листи писали, еге ж? На превеликий жаль, я не розумію жодного слова французькою. Думаю, ви в змозі самостійно спуститися до поштової скриньки. Годині о восьмій заберете листа. Не хочу зустріти вашого сина, а то б зайшла.

— Вікусю, як ти гадаєш, я зможу опанувати той інтернет самостійно? Ну, не зовсім самостійно… Спочатку хтось має зі мною посидіти біля комп’ютера. Дуже хочеться не відставати від вас. Я завжди швидко схоплювала все нове, а останнім часом тільки городом і живу, деградувала, не до інтернету.

— Бачите, кого виховали? Ви йому своє життя присвятили, а як маму навчити у світовій мережі нишпорити, то його й нема. Егоїст, дійсно: стільки років має комп’ютера — міг би матусю хоча б чогось навчити.

— Ну що ти, Вікусю, він пропонував, та якось часу в мене вільного не було. Думала, ще встигну, коли врожай зберу, — Лідія Дмитрівна не хотіла, щоб я думала про її синочка як про егоїста.

— І дозбиралися. Зараз би сиділи собі в інтернеті — ніяких подружок не треба!

— Віко, що я маю Ромі сказати, щоб він зрозумів мене і, як ти сказала, щоб повісив скриньку?

— Не повісив, а створив скриньку та дав вам мило!

— Чекай, я запишу. Скриньку для мила?

— Кажіть, що хочете, Рома зрозуміє. Тільки пароль тримайте в таємниці, бо ще випадково набере й побачить, що за птаха його матуся. А якщо поцікавиться, для чого, скажіть, хочете листуватися з тими, хто ламав ноги та має досвід реабілітації.

— А таке можливо?

— Цілком, — запевнила я.

— Дякую тобі, дівчинко дорогенька. Я не така вже й темна, як здаюся з першого погляду.

— З другого ви дуже навіть нічого — нащось підлестилась і я.