Розділ «Країни центральної та Східної Європи після другої світової війни»

На виборах 1990 р. до республіканських парламентів перемогли прокомуністичні сили. Це означало загальмування ринкових реформ і згасання надії на перетворення Югославської федерації на конфедерацію. Кульмінація кризи і початок розпаду СФРЮ припадали на червень 1991 р., коли Хорватія, де на виборах перемогла Хорватська демократична співдружність на чолі з Ф. Туджманом, і Словенія, очолювана лідером блоку "Демос" М. Кучаном, проголосили свою незалежність. У 1992 р. таке саме рішення прийняли Боснія та Герцеговина і Македонія. У квітні 1992 р. на уламках СФРЮ було утворено Союзну Республіку Югославія (СРЮ), до складу якої увійшли Сербія і Чорногорія. Сербія, де при владі залишався комуністичний уряд на чолі з С. Милошевичем, під гаслом збереження федерації розпочала війну з Хорватією.

Хорватські серби проголосили утворення на території Хорватії незалежної республіки Сербська Крайна. Поступово війна між Хорватією і Сербією поширилася на територію Боснії та Герцеговини. Мусульмани, які проживають не суцільно, а анклавами (регіонами), проголосили Боснію та Герцеговину мусульманською державою (1992). Немусульманське населення почало шукати допомоги у сусідів - сербів або хорватів, тому бойові дії розгорілися на всій території колишньої Югославії. У конфлікт були втягнуті й миротворці ООН, і війська НАТО. У 1995 р. за ініціативою анг-ло-американської дипломатії в США було підписано Дейтонську угоду, що погасила вогнище громадянської війни. Протягом 1996- 1998 рр. ситуація на Балканах нормалізувалася. Однак становище в регіоні ускладнилося внаслідок шовіністичної політики Сербії, яку очолили колишні комуністи, а також сепаратизму косовських албанців, які вимагали приєднання до Албанії. На початку 1999 р. ситуація досягла такої гостроти, що НАТО змушене було вдатися до крайніх заходів - застосувати військову силу і здійснити бомбардування Югославії. Ця акція була неоднозначно сприйнята у світі, зокрема засуджена Росією.

Після воєнних дій НАТО та вимушеної капітуляції керівництва СРЮ на чолі з С. Милошевичем югославське суспільство розкололося на прихильників тоталітарного курсу президента і прибічників демократизації та співробітництва із західними країнами. Загострення економічних, політичних і міжетнічних відносин в югославському суспільстві спричинило наростаючий спротив С. Милошевичу з боку демократичної опозиції.

На президентських виборах у СРЮ (у складі Сербії та Чорногорії) у вересні 2000 р. (президент С. Милошевич склав повноваження президента) перемогу здобув професор Белградського університету В. Коштуница. У червні 2006 р. конфедерація держав Союз Сербії та Чорногорія розпалася. 28-29 жовтня 2006 р. на референдумі було прийнято Конституцію Сербії, яка замінила Основний закон 1990 р. В січні 2007 р. відбулися вибори в парламент країни - Скупщину, 250 депутатів якої обираються на 4-річний термін. Націоналістична Сербська радикальна партія і колишня правляча Соціалістична партія опинилися в опозиції. Уряд сформували ліберальні партії, які отримали понад 50 % місць у парламенті, - партія президента Бориса Тадича, партія прем'єр-міністра В. Коштуници і рух "Дж-17" міністра фінансів країни М. Дин-кича. У 2008 р. президентом Сербії було обрано Б. Тадича, а прем'єр-міністром - Мірко Цвєтковича.

20 жовтня 2007 р. була затверджена Конституція Чорногорії, відповідно до якої Чорногорія є вільною демократичною державою соціальної справедливості, побудованою на засадах верховенства закону. Президент обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих таємних виборах. Законодавчу владу здійснює однопалатний парламент - Скупщина, до складу якої входить 81 депутат, термін повноважень яких - 4 роки. Виконавчу владу здійснює уряд, склад якого затверджує Скупщина за поданням президента.

Словенія, яка вийшла зі СФРЮ та отримала незалежність у 1991 р., стала у травні 2004 р. членом НАТО та ЄС. Голова Словенії - президент, який обирається кожні 5 років. Виконавчу владу забезпечують президенті кабінет міністрів. З грудня 2007 р. президентом Словенії є Данило Тюрк. Прем'єр-міністром, який призначається парламентом Словенії, з листопада 2008 р. є Борут Пахор.

Конституція Хорватії, прийнята в грудні 1990 р., була проголошена 25 червня 1991р. Хорватія- унітарна держава, парламентська республіка з президентською формою правління. Законодавчим органом є двопалатний парламент, який складається з палати округів і палати депутатів. Глава держави - президент.

Після розпаду Югославії в 1992 р. Чорногорія увійшла до союзної федерації з Сербією. Була створена Союзна Республіка Югославія (СРЮ). У 2002 р. країна отримала нову назву - Сербія і Чорногорія. Народний референдум у Чорногорії в травні 2006 р. підтримав відокремлення від Сербії і з червня Чорногорія формально проголосила незалежність. Президент Чорногорії обирається на 5 років. У травні 2003 р. президентом став Філіп Ву-джанович (у квітні 2008 р. переобраний на другий термін). У лютому 2008 р. за поданням президента однопалатний парламент - Асамблея - затвердив на посаді прем'єр-міністра Чорногорії Міло Джукановича.

Боснія та Герцеговина проголосила декларацію про незалежність від Югославії в березні 1992 р. Напруженість у міжетнічних і міжконфесійних відносинах поступово переросла у збройне протистояння. Впродовж майже трьох років на теренах Боснії та Герцеговини точилась жорстока громадянська війна між сербами, мусульманами й хорватами, в яку втручалися і Сербія, і Хорватія. У листопаді 1995 р. у Дейтоні (США) президенти Сербії, Хорватії та голова Президії Федерації Боснії та Герцеговини підписали угоду про припинення вогню й схвалили план поділу Боснії та Герцеговини. До жовтня 2007 р. міжнародні миротворчі сили забезпечували виконання Дейтонської угоди. Законодавча влада належить двопалатному парламенту - Скупщині, що складається з палати представників (Представницький дом) і палати народів (Дом народа). Депутати обираються на 4 роки. Виконавчу владу здійснює тріумвірат президентів (серб, хорват і босняк). Кожні

8 місяців відбувається ротація голови президентів. Президенти обираються на 4 роки. В жовтні 2006 р. членами тріумвірату були обрані: серб - Н. Радманович, босняк - Н. Силайджич, хорват - 3. Космич.