Розділ «Римська імперія в II-III ст. н. е.»

Capмати - іраномовні племена, споріднені зі скіфами, відомі античним авторам як савромати. У VIII-VII ст. до н. е. кочували в степах Поволжя, Уралу та Казахстану. Складалися з великих племенних союзів: аорсів, сираків, язигів, роксоланів, аланів та ін. Зростання населення, потреба в нових пасовищах і джерелах збагачення спричинили широке розселення сарматів та їх рух на захід. УIII-

II cт. до н. е. сираки й аорси опанували передгірні рівнини Кавказу, язиги і роксолани, витіснивши скіфів, встановили свою владу в степах Північного Причорномор'я, просунулись до кордонів Римської імперії. Наприкінці І ст. до н. е. зверхність у Причорноморських степах перейшла до аланів, які вдавалися до частих нападів на східні римські провінції та Закавказзя. Збройна експансія сарматів поширювалася й на північні та північно-західні землі, де мешкали праслов'янські племена. Пануванню сарматів поклали край у III- IV ст. н. е. готи і гуни. Сармати внесли певні зміни в етнічний склад та культуру населення на підкореній території: запровадили нову воєнну тактику, нові форми зброї та кінської збруї, поліхромний стиль в ювелірному мистецтві та ін.

Згодом війна з варварами відновилася. Імператор знову вирушив у похід. І ця друга кампанія закінчилась перемогою римлян, але під час нової епідемії чуми, що поширилась у військах, Марк Аврелій помер.

Війни і внутрішні потрясіння позначилися на стані імперських фінансів. Під час воєн на Дунаї довелося вдаватись до надзвичайних заходів: із торгів продавали речі, що належали імператорові, коштовний посуд, дорогоцінне каміння, імператорське вбрання. Економічне становище імперії за час правління Марка Аврелія похитнулось.

Наступником Марка Аврелія був його син Коммод (180-192). Він уклав з варварами мир, відмовившись від нових територіальних надбань. Для внутрішньої політики Коммода характерним є посилення абсолютистських тенденцій.

Вищі кола Риму були невдоволені імператором, зокрема через його особливу пристрасть до ігор та видовищ, у яких він сам іноді виступав на арені як гладіатор. Проти нього організували змову і його було вбито у гладіаторській казармі. Коммод був останнім представником династії Антонінів, яка правила Римською імперією майже 100 років.

За правління Антонінів розбудовувалися міста, споруджувалися шляхи. Проте Італія поступово втрачала своє привілейоване становище, натомість процвітати почали провінції. У суспільному житті імперії цього часу було закладено чимало суперечностей, що неминуче мали призвести до кризи. Криза настала не одразу і не одночасно в усіх областях імперії, а насамперед - в Італії. Поступова втрата Італією провідного економічного становища виявилась у відпливі коштів за її межі і в запустінні земель. Одним із засобів боротьби з цими явищами був наказ Траяна і Марка Аврелія сенаторам вкладати певну частину своїх коштів в італійське землеволодіння, але навряд чи це могло повернути Італії її колишню могутність. Заборгованість колонів зростала. Внаслідок цього землевласники заміняли грошову оренду орендою за частину продукту. Поступово оренда ставала примусовою, орендарі фактично прикріплялись до землі і не могли залишити місце проживання.

Після смерті Коммода розпочалася громадянська війна, що закінчилася цілковитою перемогою Септимія Севера (193-211). Север був досить освіченою людиною, енергійним полководцем і адміністратором. Він отримав імператорську владу від солдатів, що стали головною опорою його і наступників.

Север здійснив низку реформ в армії. У гвардію почали зараховувати переважно солдатів придунайських та сирійських легіонів. Кожен солдат відтепер міг сподіватися на просування по службі, внаслідок цього процес провінціалізації та варваризації армії поглибився. Солдати отримали право укладати законний шлюб.

Сенат втратив значення, якого набув за часів Антонінів. Спираючись на армію, Север здійснював антисенаторську політику і прагнув висунути представників муніципальної знаті в провінціях.

Водночас посилилася імператорська бюрократія. Роль верховного органу в державі відігравала рада імператора.

Римські фінанси після марнотратного правління Коммода були в незадовільному стані. До того ж реформи Севера потребували значних коштів, тому податки стягались з більшою, ніж раніше, суворістю. Нестача фінансів призвела до того, що кількість срібла у срібному денарії зменшилась майже наполовину.

У зовнішній політиці Септимій Север, наслідуючи Траяна, здійснив похід проти Парфії. За умовами укладеного миру римляни одержали Месопотамію. У Західній Європі Север докладав зусилля до зміцнення рейнського і придунайського кордонів. Маючи намір підкорити північну частину Британії, населену племенами, які часто нападали на римську провінцію, він організував проти них похід. Британським племенам було завдано поразки, але завершити кампанію імператорові не пощастило: там же, у Британії, він помер.

Септимій Север залишив імперію двом синам: Марку Аврелію Антоніну, прозваному Каракаллою, і Публію Септімію Геті. Вони вважались співправителями, але справи вершив старший брат - Каракалла. Першим актом їхнього правління було примирення з британськими племенами на умовах відновлення попереднього кордону. Вбивши брата, Каракалла правив з 211 по 217 р. Жорстокий і мстивий, підозріливий і малодушний, разом з тим сповнений упевненості у величі своєї влади, він з перших днів розпочав переслідувати сенаторів. Серед жертв Каракалли був видатний юрист Папініан, який відмовився визнати справедливим убивство Гети.

Каракалла видав едикт, за яким права римського громадянства поширювались майже на все вільне населення. Цей законодавчий акт завершував процес асиміляції вільного населення, що розпочався ще за часів республіки. У Римі Каракалла закінчив розпочате його батьком будівництво бань (терм), які перевищували своїми розмірами всі старі і свідчили про високий рівень архітектури та будівельної техніки.

Навесні 217 р. проти Каракалли було організовано змову і його було вбито. Солдати проголосили імператором Марка Опеллія Макріна, людину незнатного походження, яка дослужилася до вершницького звання. Це був перший вершник, який став імператором. Проте Макрін не мав достатнього авторитету, а його спроба зменшити платню солдатам викликала невдоволення.

Імператором було проголошено чотирнадцятирічного Варія Авіта Бассіана, який належав до роду Северів. Бассіан був жерцем бога Сонця і намагався запровадити цей культ у Римі. Врешті-решт поведінка імператора, для якого оргії були найулюбленішою формою розваг, а також його релігійні вподобання обурили преторіанців і вони вбили його.

Імператорська влада перейшла до двоюрідного брата Бассіана - Александра Севера (222-235). Його правління було певною реакцією на принципи військової монархії, запроваджені Септимієм Севером. Знову, як і за Антонінів, було встановлено згоду між імператором і сенатом. Проте істотних змін у систему правління, встановлену Септимієм Севером, Александр не вніс. Він не зумів приборкати армію.

Александр вів війну з персами (переможну), а також з германцями. Його авторитет як імператора під час останньої війни, що відбувалася зі змінним успіхом, було підірвано. Один із полководців, Гай Юлій Бер Максимін, очолив проти нього змову. Александра було вбито, а Максиміна проголошено імператором.

Гай Юлій Бер Максимін (235-238) був першим імператором, який розпочав військову кар'єру простим солдатом. Своє правління він ознаменував насамперед придушенням опозиції у військах. Після цього повів наступ спочатку проти германців, а потім проти даків і сарматів.