Розділ «Російська імперія у другій половині XVIII ст.»

Готуючись до неминучої війни з Туреччиною, Росія уклала союз з Австрією, погодившись на захоплення нею придунайських земель до Адріатичного моря включно, Вахалії, Сербії, Боснії та ін.

У серпні 1787 р. Туреччина поставила Росії ультиматум: повернути Крим, відмовитись від договору з Грузією та попередніх російсько-турецьких договорів. 12 серпня Туреччина оголосила війну Роси. Міжнародна ситуація для Росії була несприятливою -погіршилися її відносини зі Швецією (наступного року вона почала бойові дії проти Росії), антиросійську позицію займали Пруссія та Англія.

Початок війни був невдалим для Росії. У вересні 1787 р. під час сильного шторму поблизу мису Каліакрі загинула російська чорноморська ескадра. Наступного року армія фельдмаршала Г. Потьомкіна оточила фортецю Очаків і змогла нею оволодіти лише наприкінці року. У 1789 р. російська армія діяла спільно з австрійцями. Із самого початку ініціатива була у турків. У липні вони спробували розколоти армії союзників поблизу Фокшан, але зазнали невдачі. Восени російські війська 0. Суворова та австрійська армія принца Кобурга завдали поразки головним турецьким силам у битві на р. Римник. У 1790 р. союзниця Росії Австрія вийшла з війни і за посередництва Англії та Пруссії почала мирні переговори з Туреччиною. Однак навіть за таких умов російські війська оволоділи турецькими фортецями Килія, Тульча та Ісакча у нижній течії Дунаю й оточили фортецю Ізмаїл. Російська Чорноморська ескадра адмірала Ф. Ушакова розгромила турецький флот у Керченській протоці та поблизу острова Тендра. Становище Туреччини стало безнадійним після того, як 11 грудня 1790 р. російські війська під командуванням О. Суворова штурмом захопили фортецю Ізмаїл.

За Ясським миром 1791 р. усе північне узбережжя Чорного моря закріплювалося за Росією. Новий кордон між Росією та Туреччиною мав проходити на південному заході по р. Дністер. Туреччина відмовлялася від претензій на Крим і Грузію.

Відносини Росії та Швеції були напруженими протягом усього XVIII ст. Шведський король Густав Ш мріяв про повернення втрачених на початку століття у ході Північної війни (1700-1725) територій у Прибалтиці. Росія неодноразово приєднувалася до противників Швеції. Так, у 1764 р. глава російського зовнішньополітичного відомства М. Панін виступив з ідеєю союзу Пруссії, Росії та Данії проти Австрії та Франції. Як "пасивного" члена союзу планувалося залучити Швецію. Така політична комбінація розглядалася в Стокгольмі як спроба Росії посилити свій вплив на Півночі Європи. Успіхи росіян у боротьбі з Турецькою імперією стурбували монархів Європи й Англія та Пруссія почали підштовхувати Швецію до війни з Росією.

Швеція поставила Росії ультиматум з вимогами повернути всі території, які належали Швеції до Північної війни, відмовитися від Кримського півострова, роззброїти російський флот на Балтиці. Це призвело до російсько-шведської війни 1788-1790 рр. 21 червня 1788 р. шведські війська чисельністю до 40 тис. осіб перетнули російський кордон і почали обстріл російського гарнізону фортеці Нейшлот у Фінляндії. Головні сили російської армії вели бойові дії на Півдні проти турецької армії, тому проти шведів було виставлено лише 20-тисячний корпус. Однак головні події війни розгорталися на морі.

Перша сутичка морських ескадр воюючих держав відбулася у липні 1788 р. поблизу острова Гогланд. Втративши один корабель, шведи змушені були відступити в бухту Свеаборга. В серпні наступного року російська гребна флотилія у Фінській затоці завдала поразки шведському флоту. Морські комунікації, якими забезпечувалася сухопутна шведська армія, було перекрито. Російська армія витіснила шведів за межі Фінляндії. Влітку 1790 р. шведам нарешті вдалося завдати поразки російському флоту, але це не змінило невигідного для Швеції загального співвідношення сил на театрі війни. З серпня 1790 р. у Фінляндії було підписано Верельський мирний договір, який відновив довоєнні кордони між обома державами.

У другій половині XVIII ст. Росія активно втрутилась у поділи Польщі, внутрішньополітичне становище якої було вкрай складним. У боротьбі за владу суперничали різні шляхетські політичні угруповання. Королівська влада обмежувалась шляхетським сеймом, де кожний шляхтич, користуючись правом "ліберум вето" (не дозволяю) міг заблокувати прийняття невигідного для нього рішення. Послабленням централізованої влади і боротьбою політичних угруповань вирішили скористатися сусідні держави - Австрія, Пруссія та Росія. Приводом для втручання у внутрішні справи Польщі стало становище релігійних дисидентів (православних, протестантів та ін.). Католицизм у Польщі був державною релігією, а представники інших релігійних конфесій зазнавали утисків з боку католицької церкви: зачинялися церкви і священикам заборонялося відправляти релігійні обряди, відбувалося насильницьке покатоличення. Спробам Росії та Пруссії пом'якшити релігійне гноблення чинили опір магнати та шляхта, які утворювали найрізноманітніші конфедерації та вдавалися до агресивних дій проти дисидентів.

Конфедерація - збори представників шляхти та уряду, які наділялися всією повнотою влади. На відміну від сейму рішення ухвалювалися більшістю голосів.

У1763 р. помер польський король Август Ш і почалася боротьба між шляхетськими угруповуваннями, які намагалися звести на престол своїх претендентів. У виборі польського короля важливу роль відігравав зовнішньополітичний чинник: у разі обрання королем сина Августа ПІ саксонського курфюрста Польща потрапляла у сферу впливу Австрії, що не влаштовувало Росію та Пруссію. Найкращою кандидатурою для Катерини II був Станіслав Понятовський, якого висунула партія, очолювана князями Чарторийськими. Підтримавши свого претендента, Росія планувала захопити частину польських земель і пересунути російський кордон до Західної Двіни. Прусський король Фрідріх Великий сподівався захопити частину північних польських земель.

Узгодивши свої дії з Пруссією, Росія ввела війська на територію Польщі й допомогла здобути престол С. Понятовському. У 1768 р. було підписано російсько-польський договір, який зміцнював російський вплив у Польщі, гарантував політичні та релігійні права дисидентам. Незадоволені таким станом шляхтичі створили у м. Барі антиросійську конфедерацію. До Польщі було введено російські війська під командуванням О. Суворова, які завдали поразок військам конфедератів. Побоюючись, що Росія зможе остаточно захопити польські землі, у 1770 р. Пруссія захопила Померанію, а Австрія - Галичину. У 1772 р. у Петербурзі Росія, Австрія та Пруссія підписали угоду про поділ Польщі. Росія захопила Східну Білорусь і польську частину Прибалтики (Двінськ і Даугавпілс), Пруссія - Померанію і Познань, Австрія - Галичину. Польща втратила понад 200 тис. кв. км території.

Іноземне втручання зумовило патріотичне піднесення в Польщі, яке змусило короля змінити ставлення до союзу з Росією. Польща уклала новий союз з Пруссією, сподіваючись з її допомогою провести реформи і зміцнити державне управління. Скориставшись тим, що Росія воювала з Туреччиною, польські патріоти розробили нову конституцію і в травні 1791 р. прийняли її на сеймі.

Незадоволена переорієнтацією зовнішньої політики Польщі, Росія підтримала польську партію прихильників старого державного устрою на чолі з графом Ф. Потоцьким і висунула перед польським урядом вимогу скасувати Конституцію 1791 р., погрожуючи розривом дипломатичних відносин. У травні 1792 р. 100-ти-сячна російська армія вступила на територію Польщі. Польські війська під командуванням генерала Т. Костюшко спробували їх зупинити, але були розгромлені. Російські війська захопили Варшаву, а прусська армія - міста Познань, Торунь і Данциг.

Тадеуш Костюшко (Косцюшко) (1746-1817) - керівник повстання 1794 р. у Польщі, видатний політичний діяч, генерал, організатор боротьби польського народу за незалежність. Навчався у Варшавській кадетській школі, в Німеччині, Італії та Франції вивчав інженерну справу. Учасник Війни за незалежність у Північній Америці (1775-1783). Бригадний генерал американської армії. Автор Поланецького універсалу 1794р. про звільнення польських селян із кріпосної залежності. Пораненим захоплений у полон царськими військами і ув'язнений у Петропавловську фортецю в Петербурзі. Звільнений у 1796 р. Помер у Швейцарії.

У травні 1793 р. Росія і Пруссія оголосили про другий поділ Польщі. Правобережна Україна відійшла до Росії. На початку 1794 р. польські патріоти на чолі з Т. Косцюшком повстали проти росіян у Кракові. Повстанці розгромили війська О. Тормасова і вигнали росіян з Варшави, Повстання стало загальнонародним. Універсали Т. Костюшка про зменшення панщини і скасування кріпацтва сприяли залученню до визвольної війни селян. Однак восени погано озброєних повстанців розгромили російські війська О. Суворова, який знову захопив Варшаву. Т. Костюшко потрапив у полон і був ув'язнений у Петербурзі. Король С. Понятовський відмовився від польського престолу.

У результаті третього поділу Польщі у 1795 р. було остаточно ліквідовано її незалежність. Росія отримала Західну Білорусь,

Західну Волинь, Литву і Курляндію, Австрія - Краківську, Сандомирську й Люблінську області, а Пруссія - інші землі з Варшавою. Внаслідок поділів Польщі значно розширилася територія Росії - вона стала найбільшою імперією Європи.

Крім боротьби за вплив у Центральній Європі, прагнення вирішити близькосхідне питання, одним із важливих принципів зовнішньої політики царської Росії став охоронно-монархічний принцип. Росія розірвала дипломатичні та економічні зв'язки з революційною Францією, організувала десант військ в Італії, сприяла італійському та швейцарському походам на чолі з О. Суворовим проти революційної Франції.